Гіперфосфатемія

Визначеннявгору

Гіперфосфатемія – це підвищення концентрації неорганічних фосфатів (Рі) у сироватці >1,6 ммоль/л.

ЕТІОЛОГІЯ та ПАТОГЕНЕЗвгору

Гіперфосфатемія є причиною гіпокальціємії, яка призводить до вторинного гіперпаратиреозу. Крім цього, сама гіперфосфатемія пригнічує синтез 1,25(OH)2D3, що ще більше поглиблює наявну гіпокальціємію та робить кістки резистентними до остеолітичного впливу ПТГ. У хворих з хронічною нирковою недостатністю гіперфосфатемія є вагомим компонентом у прискореному розвитку атеросклерозу (розд. V.D i розд. V.N).

клінічна картина та діагностикавгору

Клінічна картина залежить від причини гіперфосфатемії.

Диференційна діагностика вимагає врахувати всі захворювання, перелічені у табл. XII.F.5-1, а також остеопатії, які протікають з гіперфосфатемією.

лікуваннявгору

Лікування повинно бути насамперед етіотропне – напр. обмеження надходження вітаміну D та його активних метаболітів у хворих із симптомами передозування цих сполук.

У дієті слід обмежити кількість продуктів з високим вмістом фосфатів (табл. V.R-1). Використовуються сполуки, які зв’язують неорганічні фосфати (Рі) у просвіті ШКТ:

1) гідроксид алюмінію (тільки при гострій гіперфосфатемії, макс. протягом кількох тижнів, загроза токсичності алюмінію)

2) карбонат кальцію або ацетат кальцію (3–9 г/добу)

3) севеламеру гідрохлорид або карбонат (1,5–6,0 г/добу)

4) карбонат лантану (200–1200 мг/добу)

5) залізовмісні ЛЗ, що зв’язують фосфати знаходяться в фазі клінічних досліджень.

Ці ЛЗ потрібно приймати під час їжі або відразу після прийому їжі.

У термінальній стадії ниркової недостатності єдиним методом елімінації надлишку неорганічних фосфатів (Рі) є діаліз.

Алгоритм дій у хворих з синдромом лізису пухлини – розд. X.E.6.3.