Гострий серотоніновий синдром (серотонінергічний)

визначеннявгору

Стан, спричинений надмірним збудженням серотонінових рецепторів (5-HT2A i 5-HT1A), переважно в ЦНС.

етіологіявгору

Найчастіше виникає при одночасному прийомі ≥2 препаратів, які підвищують активність серотоніну, особливо з групи селективних інгібіторів зворотнього захоплення серотоніну (інгібітори МАО). При отруєнні цими медикаментами серотоніновий синдром має найважчий перебіг, а смертність найвища у випадках значного передозування інгібіторів МАО. Також може зустрічатись при змішаних отруєннях іншими ЛЗ (нейролептики, трициклічні антидепресанти) і наркотиками, які стимулюють вивільнення серотоніну (серед ін. амфетамін та його похідні та деякі синтетичні гайд-наркотики).

У випадку ятрогенного серотонінового синдрому, його перебіг, на загал, легкий.

клінічна картинавгору

Основні групи симптомів:

1) нервово-м’язова гіперзбудливість — підвищені сухожильні рефлекси, двобічний симптом Бабінського, клонічні м’язові судоми, міоклонуси, тремор, ригідність

2) надмірна активація симпатичної нервової системи — підвищення температури тіла, тахікардія і надмірне потовиділення

3) порушення свідомості, переважно сплутаність з психомоторним збудженням

діагностикавгору

З огляду на значну загрозу для життя, важливо вчасно діагностувати і розпочати лікування.

Критерії діагностики за Hunter:

1) прийом середника серотонінергічної дії та

2) ≥1 з наступних симптомів:

а) спонтанні міоклонічні судоми

б) індуковані клонічні судоми і психомоторне збудження або надмірне потовиділення

в) ністагм та психомоторне збудження або надмірне потовиділення

г) м’язовий тремор і сухожильна гіперрефлексія

д) гіпертензія і температура тіла >38°C та ністагм або індуковані міоклонічні судоми.

Диференціальна діагностика повинна включати:

1) злоякісний нейролептичний синдром — симптоми наростають впродовж кількох днів, або навіть, тижнів (симптоми серотонінової інтоксикації виникають раптово та відразу після експозиції)

2) інші медикаментозні синдроми, серед них холінолітичний і симпатикоміметичний.

лікуваннявгору

1. Симптоматичне лікування

1) моніторинг в умовах інтенсивної терапії, часто необхідна рання інтубація та механічна вентиляція

2) седація з використанням бензодіазепінів (діазепам 5–10 мг в/в або лоразепам 2–4 мг в/в кожні 10 хв до заспокоєння пацієнта)

3) при сильному психомоторному збудженні не слід застосовувати засоби фізичного безпосереднього примусу, оскільки це сприяє ізометричному скороченню м’язів, що посилює лактацидоз і сприяє розвитку гіпертермії

4) потрібно уникати медикаментів з антихолінергічною дією (галоперидол, дроперидол), які пригнічують потовиділення і стимулюють підвищення температури тіла

5) для боротьби з гіпертензією і тахікардією рекомендовано застосовувати медикаменти з коротким періодом напіввиведення (есмолол). Основне значення має якнайшвидша і агресивна боротьба з гарячкою (фізичне охолодження, міорелаксанти, механічна вентиляція).

6) антипіретики (парацетамол, нестероїдні протизапальні) не ефективні

7) не слід застосовувати допамін, хлорпромазин, пропранолол, бромкриптин і дантролен.

Якщо інтенсивна симптоматична терапія неефективна, рекомендується специфічна терапія.

2. Специфічна терапія: ципрогептадин — застосовують при найважчих формах серотонінового синдрому. Початкова доза: п/о 12 мг, наступні дози по 2 мг кожні 2 год до клінічного покращення або досягнення максимальної добової дози 32 мг. Після введення ЛЗ може виникати транзиторна гіпотензія.

ускладненнявгору

1) рабдоміоліз

2) гостра поліорганна недостатність

3) DIC