Ціаніди та синильна кислота

Синильна кислота (ціанід водню) — рідина (при температурі >26,5 °C — газ), ціаніди (CAS 74-90-8) — неорганічні солі металів.

Кісточки плодів з родини розових (напр., мигдаль, сливи, абрикоси, персики) містять невелику кількість ціаніду, але можуть бути отруйними при вживанні у великій кількості. Іон ціаніду є протоплазматичною отрутою, яка з'єднується з залізом цитохромоксидази і, таким чином, гальмує внутрішньоклітинне дихання. Окрім тканинної гіпоксії ціаніди викликають гіпоксемію.

Кінетика і метаболізм

Синильна кислота швидко, майже миттєво всмоктується з легенів, ціаніди (натрію, калію) виділяють іони ціаніду  в присутності соляної кислоти в шлунку. Іон ціаніду проникає до всіх органів, його рівень в еритроцитах в кілька разів вищий, ніж у плазмі.

Ціаніди зв'язуються з білками плазми у 60%. Vd — 0,4 л/кг маси тіла. Вони метаболізуються в печінці до нетоксичних роданідів і в такій формі виводяться з сечею протягом багатьох годин.

Токсичність

Перебування в атмосфері, яка містить >90 ppm ціаніду водню, або вживання 30 мг ціаніду викликає симптоми тяжкого отруєння.  Перебування в атмосфері, яка містить 300 ppm або вживання 50–300 мг ціаніду викликає смерть  впродовж декількох хвилин.  Іони ціаніду виділяються під час піролізу пластмасових виробів (нітрилів). Синергія з чадним газом під час пожеж є більш поширеною причиною смерті, ніж дія теплової енергії.

Клінічна картина

Симптоми:

1) ранні — запах мигдалю у видихуваному повітрі, біль голови та головокружіння, нудота, блювання, збудження, тахікардія, підвищення артеріального тиску, прискорене і глибоке дихання

2) пізні — мідріаз, сонливість, порушення свідомості, кома, судоми, артеріальна гіпотензія, аритмії, брадикардія, порушення дихання, набряк легень, апное.

Діагностика

Рекомендовані дослідження: концентрація роданідів у сечі, при отруєннях ціанідами (але не синильною кислотою) — концентрація ціанідів у крові (токсична >0,5–1,0 мг/л), концентрацію калію в сироватці крові, газометрія артеріальної та венозної крові (насичення венозної крові киснем може бути збільшеним у зв'язку з блокадою використання кисню в клітинах).

Лікування

1. Необхідно евакуювати постраждалого із вогнища забруднення синильною кислотою. Рятувальники повинні бути належним чином забезпечені, необхідно використовувати відповідний індивідуальний захисний одяг.

2. Оксигенотерапія (100%) — розд. II.O.4.

3. Деконтамінація: у разі отруєння пероральним шляхом слід розглянути промивання шлунка, якщо від моменту отруєння пройшло не більше години, але це не може відтермінувати застосування антидотів.

4. Антидоти:

1) гідроксикобаламін (рекомендований антидот; на відміну від інших антидотів, він легко вводиться та є безпечним) — в/в інфузія протягом 15 хв, у дорослих осіб початкова доза становить 5 г, у дітей 70 мг на кілограм маси тіла (макс.  5 г). Залежно від тяжкості отруєння та реакції на лікування можна ввести другу дозу препарату.

2) набір нітрит натрію і тіосульфат натрію — спочатку слід призначити нітрит натрію у дозі 300 мг в/в протягом 5–10 хв (використання інгаляційного амілнітриту з цією метою більше не рекомендується). Він спричиняє утворення метгемоглобіну, що з’єднується з ціанідами. Метгемоглобінемія виникає після ≈30 хв від введення нітрату. Tіосульфат натрію вводять через кілька хвилин після закінчення введення нітриту, до тієї ж судини, у дозі 12,5 мг (50 мл) в/в протягом 15–20 хв. Препарат спричиняє утворення нетоксичних роданідів, які виводиться нирками.  Лікування з використанням такого набору складне, вимагає досвіду та обережності. Існує ризик індукції тяжкої метгемоглобінемії та різкого падіння артеріального тиску. Замість нітриту натрію можна використовувати DMAP (диметил-4-амінофенол) 3 мг/кг, що викликає тяжку, іноді небезпечну для життя метгемоглобінемію вже через 5 хв після введення. Як і у випадку з нітритом натрію, його вводять разом з тіосульфатом натрію.

3) едетат дикобальту — 300–600 мг в/в протягом 1 хв, через ризик гіпоглікемії негайно після нього вводять в/в  50–100 мл розчину глюкози; рідко використовується через ризик серйозних побічних ефектів (зарезервовано лише для умов стаціонару).

5. Методи пришвидшеної елімінації: відсутні.

6. Симптоматичне лікування: слід підтримувати базові функції організму і коригувати виникаючі порушення.