Дикват

Дикват має схожу з паракватом гербіцидну і токсичну для людини дію. Чинить подібну до параквату корозійну дію на слизові оболонки порожнини ротоглотки, стравоходу і шлунка, в схожій мірі викликає некроз міокарда і печінки. Володіє сильнішою, ніж паракват, нефротоксичною дією, але легеневий фіброз не спостерігався.

Кінетика та метаболізм

Лише 10–20 % всмоктується з шлунково-кишкового тракту та через шкіру. 20 % диквату метаболізується до монопіридону та дипіридону диквату, менш токсичних, ніж дикват, який екскретується нирками. Накопичується в серці, печінці, у значній кількості в нирках, але не в легенях. Vd — 3–7 л/кг м. т., Т½ ≈24 год.

Токсичність

Токсична доза: 60–100 мг/кг. Проковтування кількох грамів диквату спричиняє виникнення симптомів отруєння, від декількох до кільканадцяти — тяжке отруєння. Летальна доза становить 6–12 г, але було описано виживання після споживання 60 г.

Клінічна картина

Симптоми отруєння:

1) пекучий біль в порожнині ротоглотки, стравоході та епігастрії, рясне блювання і діарея (часто геморагічна з великою втратою рідини); можлива перфорація шлунково-кишкового тракту

2) падіння артеріального тиску

3) гіпокаліємія, потім гіперкаліємія

4) через 24 год — симптоми недостатності серця, нирок (олігурія, анурія) і печінки, порушення свідомості аж до коми включно, судоми

5) підвищення рівня сечовини, креатиніну і активності амінотрансфераз в сироватці крові, збільшення МНВ, жовтяниця.

Діагностика

Рекомендовані дослідження: концентрація диквату в крові або, принаймні, якісне визначення диквату в сечі; крім того такі ж, як при отруєнні паракватом.

Лікування

Таке, як при отруєнні паракватом — розд. XIII.C. 6.1.