Хвороба Хашимото

Зміст

• Аутоімунний тиреоїдит (хвороба Хашимото) це
• Аутоімунний тиреоїдит симптоми
• Хвороба Хашимото причини
• Хвороба Хашимото діагностика
• Аутоімунний тиреоїдит лікування
• Аутоімунний тиреоїдит профілактика

Що таке хвороба Хашимото та які її причини?

Назва «хвороба Хашимото» походить від імені японського хірурга доктора Хакару Хашимото, який у 1912 р. описав 4 випадки цієї хвороби. Хвороба Хашимото, або хронічний лімфоцитарний тиреоїдит, є аутоімунним захворюванням. У нормальних умовах імунна система захищає організм від зараження. Однак у цьому випадку внаслідок неправильної стимуляції імунної системи відбувається утворення антитіл проти власної щитовидної залози. Це викликає хронічний безболісний тиреоїдит (запалення щитовидної залози), повільно (з роками) руйнуючи цю залозу і призводячи до пригнічення вироблення гормонів.

Як часто зустрічається хвороба Хашимото?

Гіпотиреоз (знижена функція щитовидної залози) є найпоширенішим розладом щитовидної залози — ним страждають близько 5 % дорослих жінок і близько 1 % чоловіків, тоді як хвороба Хашимото є найпоширенішою причиною гіпотиреозу. Хоча частота захворюваності на хворобу Хашимото зростає з віком (особливо у людей віком старше 60-ти років), ця хвороба також зустрічається у молодих людей та дітей, часто у членів сім'ї. Ця хвороба також частіше зустрічається у пацієнтів з іншими аутоімунними захворюваннями (наприклад, цукровим діабетом 1-го типу, целіакією, ревматоїдним артритом, вітіліго, анемією Аддісона-Бірмера).

Які прояви хвороби Хашимото?

Перебіг хвороби Хашимото може бути дуже різноманітним. Як правило, симптоми можна поділити на місцеві (пов'язані з розміром щитовидної залози), а також пов'язані з дефіцитом гормонів щитовидної залози (детальніше: Гіпотиреоз).

На початку захворювання щитовидна залоза може бути збільшеною (зоб). У даний час хвороба Хашимото є однією з найпоширеніших причин зобу. В процесі подальшого прогресування хвороби щитовидна залоза стає щораз меншою і можуть з’являтися вузлики (детальніше: Вузли щитоподібної залози). Хронічне лімфоцитарне запалення зазвичай не викликає болю шиї в області щитовидної залози.

Основними симптомами, які вказують на гіпотиреоз, є:

• постійне відчуття холоду,
• втомлюваність/сонливість,
• депресія,
• порушення пам’яті,
• збільшення маси тіла,
• рідше відходження стільця/закрепи,
• сповільнення серцебиття, низький артеріальний тиск,
• суха, бліда шкіра із лущенням епідермісу, сухе волосся,
• порушення менструального циклу, безпліддя.

У лабораторних дослідженнях можна виявити підвищений рівень холестерину та анемію.

Симптоми розвиваються повільно (впродовж років), оскільки щитовидна залоза поступово руйнується і зменшується вироблення тиреоїдних гормонів; вони також можуть бути різної вираженості — від легкої до дуже тяжкої. Інтенсивність симптомів залежить насамперед від тривалості гіпотиреозу та ступеня гормональної недостатності. Як правило, чим довше триває гіпотиреоз і чим він тяжчий, тим глибші симптоми, які його супроводжують. Наслідки тяжкого гіпотиреозу можуть включати захворювання серця, безпліддя, а у дуже тяжких випадках навіть кому. З іншого боку, люди з прихованим (латентним) гіпотиреозом можуть не помічати жодного з цих симптомів; у такому випадку захворювання можна виявити лише на основі гормональних тестів.

Що робити при появі симптомів хвороби Хашимото?

У разі появи ознак гіпотиреозу необхідно звернутися до сімейного лікаря, який після медичного огляду (після збору анамнезу та обстеження) приймає рішення про необхідність визначення рівня тиреотропного гормону (ТТГ). Періодичне визначення рівня ТТГ слід також проводити людям із сімейним анамнезом хвороби Хашимото та людям з іншими аутоімунними захворюваннями. Особливо важливо діагностувати гіпотиреоз у жінок, які планують вагітність, оскільки такий стан є дуже шкідливим як для матері, так і для плоду (див.: Гіпотиреоз при вагітності). Ось чому багато фахівців рекомендують вимірювати рівень ТТГ у кожної жінки, яка планує вагітність.

Як лікар встановлює діагноз хвороби Хашимото?

Підтвердження гіпотиреозу вимагає виконання дослідження рівня гормонів. Попереднє дослідження, яке оцінює функцію щитовидної залози (визначення рівня ТТГ у крові) може призначити сімейний лікар. Якщо результат аналізу містить відхилення від норми (вище верхньої межі норми), необхідно визначити концентрацію вільного тироксину (FT4). Явний (маніфестний) гіпотиреоз діагностується, якщо підвищений рівень ТТГ супроводжується зниженням рівня FT4. Латентний (субклінічний) гіпотиреоз діагностується, коли підвищений рівень ТТГ супроводжується нормальним рівнем FT4.

У випадку встановлення діагнозу гіпотиреозу, лікарю необхідно визначити його причину.

Допоміжним є:

• УЗД щитовидної залози — при хворобі Хашимото спостерігається зменшення (або збільшення) щитовидної залози та/або зниження її ехогенності,
• визначення сироваткових антитиреоїдних антитіл, особливо проти тиреопероксидази (АТПО) або тиреоглобуліну (анти-ТГ) — підвищена концентрація АТПО характерна для хвороби Хашимото.

Які методи лікування хвороби Хашимото?

На жаль, не існує ефективного методу лікування хронічного лімфоцитарного запалення, який би зупинив руйнування щитовидної залози, саме тому терапія хвороби Хашимото включає лікування гіпотиреозу, тобто замісний прийом бракуючих тиреоїдних гормонів. Синтетично вироблений левотироксин ідентичний гормону щитовидної залози і має ідентичну дію. Існує багато препаратів левотироксину, які можуть відрізнятись за ефектом дії, тому найкраще постійно приймати один і той же препарат. Регулярний замісний прийом бракуючих гормонів щитовидної залози призводить до нормалізації концентрації ТТГ і повернення до нормальної роботи організму. Більшість пацієнтів можна лікувати амбулаторно. У людей з тяжким гіпотиреозом або серйозними супутніми захворюваннями (наприклад, захворюваннями серця) на початку може бути необхідним стаціонарне лікування.

Левотироксин слід приймати регулярно, бажано в один і той же час, зазвичай вранці, обов’язково натщесерце, приблизно за 30–60 хвилин до їжі. Лікар визначає початкову дозу препарату індивідуально для кожного пацієнта, залежно від ступеня гіпотиреозу та супутніх захворювань. Рішення про лікування прихованого гіпотиреозу приймається індивідуально для кожного пацієнта. Потім лікар проводить контрольний тест на визначення концентрації ТТГ і на основі його результату коригує дозу препарату. У день визначення ТТГ пацієнт не повинен приймати левотироксин перед тестом (приймати лікарський засіб слід після забору крові). Спочатку може знадобитися більш частий контроль ТТГ (приблизно кожні 6–12 тижнів), тоді як після корекції гіпотиреозу контроль рівня ТТГ може проводитись рідше (кожні 6–12 місяців). Слід повідомити сімейного лікаря про прийом усіх медикаментів, оскільки деякі ліки (наприклад, препарати заліза) не слід приймати разом із левотироксином.

Чи можна повністю вилікувати хворобу Хашимото?

Для пацієнтів із хворобою Хашимото та гіпотиреозом тривалий прийом левотироксину обов’язковий впродовж усього життя, що, хоч і не повністю виліковує, відновлює здоров'я.

Що потрібно робити після лікування хвороби Хашимото?

Якщо у пацієнтів з хворобою Хашимото розвивається гіпотиреоз, лікування проводиться впродовж усього життя. Люди з діагностованим аутоімунним захворюванням також мають більший ризик розвитку іншого аутоімунного захворювання, тому пацієнтам із хворобою Хашимото може знадобитися періодичний моніторинг щодо інших аутоімунних хвороб (наприклад, целіакії, недостатності кори наднирників).

Що робити, щоб не захворіти на хворобу Хашимото?

Аутоімунні захворювання щитовидної залози (наприклад, хвороба Грейвса-Базедова, хвороба Хашимото) є генетично детерміновані. Ми не маємо впливу на генетичну схильність осіб з обтяженим сімейним анамнезом. Люди, в родинах яких зустрічаються аутоімунні захворювання щитовидної залози, повинні повідомити про це лікарів, щоб уникнути прийому ліків, які можуть вплинути на розвиток хвороби. Ці пацієнти також повинні періодично контролювати рівень ТТГ, щоб якнайшвидше діагностувати гіпотиреоз і запобігти розвитку його тяжких симптомів.