українська
Polski
English
Español
портал для лікарів
портал для лікарів
Оперізуючий лишай (оперізуючий герпес, лат. herpes zoster) — це реактивація прихованої (латентної) вірусної інфекції, викликаної вірусом вітряної віспи та оперізуючого лишаю (англ. varicella zoster virus, VZV, у даний час названий Human Herpesvirus-3 — HHV-3), того ж вірусу, який при першому зараженні викликає вітряну віспу. Таким чином, захворювання може проявитися в усіх осіб, які у минулому хворіли на вітряну віспу, незалежно від тяжкості протікання.
Прояви оперізуючого лишаю — це одностороння поява болючих пухирців (везикул) із характерною локалізацією на ділянках шкіри, іннервованих одним спинномозковим корінцем, який зветься дерматомом. Оскільки зміни з’являються з однієї сторони і зазвичай не виходять за серединну лінію тіла, а найчастішою локалізацією оперізуючого лишаю є міжреберні нерви, то звідти походить назва захворювання „оперізуючий”. Поява шкірних змін, як правило, попереджена відчуттям печіння, свербежу, парестезій та болями, які можуть зберігатися протягом усього захворювання.
Оперізуючий лишай є заразним для оточуючих. Після контакту із хворим особи, піддатливі до інфікування, можуть захворіти на вітряну віспу.
Оперізуючий лишай викликається вірусом вітряної віспи та оперізуючого лишаю (VZV), який після первинного інфікування викликає вітряну віспу. Після одужання від вітряної віспи вірус VZV залишається в організмі у дрімаючій неактивній формі у дорсальних нервових вузлах (гангліях), що окреслюється, як латенція вірусу. З невідомих причин, найімовірніше через зниження специфічного клітинного імунітету, через багато років відбувається розмноження вірусу VZV та реактивація інфекції, що клінічно проявляється, як оперізуючий лишай. Згадане зниження імунітету може виникати через поступове спадання імунітету пов’язане із віком та часом, що минув після первинного захворювання, супутні захворювання, що негативно впливають на імунітет, або прийом імунодепресантів.
Оперізуючий лишай може з’явитися лише в осіб, які раніше були заражені вірусом вітряної віспи, найчастіше внаслідок природнього інфікування та захворювання на вітряну віспу або рідше у результаті вакцинації від вітряної віспи. На практиці усі особи старшого віку наражені на ризик оперізуючого лишаю, оскільки майже уся популяція віком старше 40 років перехворіла вітряною віспою.
Фактором розвитку оперізуючого лишаю є вік. Ризик оперізуючого лишаю стрімко зростає після 50-річного віку. Після 85-го року життя ризик оперізуючого лишаю становить 50 %. Аналогічно разом із віком стрімко зростає ризик розвитку постгерпетичної навралгії. З цього приводу хворі на оперізуючий лишай у похилому віці можуть потребувати госпіталізації для лікування ускладнень хвороби, у тому числі невралгії.
До факторів ризику оперізуючого лишаю відносяться захворювання, які викликають зниження клітинного імунітету, такі як дисеміновані новоутворення, у тому числі лейкози та лімфоми, інфікування вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), а також імуносупресивне лікування (глюкокортикостероїди, ліки, які призначають після трансплантації органів).
На тяжкий перебіг оперізуючого лишаю особливо наражені пацієнти після трансплантації кісткового мозку та солідних органів (нирок, серця, печінки та легень), які приймають імуносупресивні препарати, у тому числі глюкокортикостероїди. Фактором ризику є лікування онкологічного захворювання за допомогою радіотерапії або хіміотерапії.
Згідно актуальних даних, що надходять зі Сполучених Штатів Америки, у майже кожної третьої особи протягом їх життя розвинеться оперізуючий лишай. Захворювання може розвинутися у кожного, хто перехворів вітряною віспою, у тому числі у дітей, проте ризик хвороби суттєво зростає із віком. На практиці оперізуючий лишай — це хвороба дорослих людей, причому приблизно половина усіх випадків оперізуючого лишаю спостерігається після 60-го року життя. Як правило розвивається один епізод оперізуючого лишаю. У рідкісних випадках, особливо за наявності сприяючих факторів, оперізуючий лишай може виникнути два і більше разів.
Оперізуючий лишай характеризується появою, як правило, болючої або сверблячої висипки, із характерною односторонньою локалізацією, що займає площу одного дерматому або сусідніх дерматомів, тобто ділянок шкіри, що іннервуються одним спинномозковим корінцем. Найчастіше висипка з’являється на тулубі вздовж міжреберного нерву. Висипання, як правило, не виходять за серединну лінію тіла (звідти назва хвороби „оперізуючий”). У приблизно 1/5 хворих висипка займає сусідні дерматоми. Рідше висипка може мати розповсюджений характер та займати три або більше дерматомів. Цей стан, який називається генералізованою (дисемінованою) формою оперізуючого лишаю, як правило, спостерігається лише в осіб із ослабленою імунною системою. Дисемінований оперізуючий лишай іноді важко відрізнити від вітряної віспи.
Поява шкірних змін як правило попереджена сенсорними симптомами: печінням, свербежем, парестезіями та болями, які можуть зберігатися протягом усієї хвороби. Сенсорні симптоми можуть випереджувати появу висипки на період від кількох днів до декількох тижнів. Деякі хворі у продромальному періоді можуть також скаржитися на болі голови, світлобоязнь та погане самопочуття. Найбільш характерною ознакою висипки при оперізуючому лишаю є поява прозорих пухирців, скупчених та локалізованих у межах дерматому (відповідно до іннервації). Свіжі пухирцеві (везикулярні) висипання поступово засихають протягом 3–5 днів з утворенням струпів. Герпетична висипка, як правило, минає протягом 2–4 тижнів. Залишковими явищами після висипань можуть бути порушення пігментації та тривалі рубці на шкірі.
Найчастішим ускладненням оперізуючого лишаю є постгерпетична невралгія (postherpetic neuralgia — PHN). Це хронічний біль, локалізований у місці висипань. Основою діагностики невралгії є збереження болю попри зникнення висипки. Діагностичні критерії постгерпетичної невралгії здебільшого вимагають, щоб біль зберігався протягом періоду, довшого ніж 30 днів, або понад 90 днів після появи висипки. Пацієнти із невралгією відчувають сильні болі протягом тривалого часу — до кільканадцяти місяців, а навіть кількох років. Біль, пов’язаний із постгерпетичною невралгією, може бути дуже інтенсивним та призводити до суттєвого зниження якості життя та порушень функціонування. Хоча болі у більшості пацієнтів, як правило, минають через період від декількох тижнів до кількох місяців, проте у деяких осіб болі можуть тривати багато років. У близько 10 % (1/10) хворих болі після оперізуючого лишаю зберігаються щонайменше протягом 90 днів. У Сполучених Штатах Америки постгерпетична невралгія вважається п’ятою по частоті причиною самогубств серед осіб похилого віку.
Ризик виникнення невралгії після оперізуючого лишаю зростає із віком. Особи старшого віку наражені на виникнення невралгії та скаржаться на більш тривалі та інтенсивніші болі. Герпетична невралгія рідко виникає серед осіб віком до 40–ка років. Згідно із даними одного із досліджень ризик розвитку постгерпетичної невралгії становить: 5 % у віці 22–59 років, 10 % у віці 60–69 років, 17 % у віці 70–79 років та зростає до 20 % у віці більше 80-ти років. До інших негативних прогностичних факторів постгерпетичної невралгії відносяться: значна інтенсивність болю під час постгерпетичної висипки, наявність продромальних симптомів, очна форма оперізуючого лишаю та велика поверхня висипань.
Можливий тяжкий клінічний перебіг оперізуючого лишаю. Описано геморагічну форму, яка протікає із крововиливами до шкіри, та гангренозну, при якій відбувається розпад шкірних змін з утворенням гангренозних виразок. В осіб із тяжкими порушеннями імунітету може розвинутися генералізована форма, при якій шкірні зміни поширюються на увесь тулуб.
Оперізуючий лишай може призвести до серйозних ускладнень, пов’язаних із його локалізацією. При ураженні першої гілки трійчастого нерву розвивається загрозлива для зору очна форма оперізуючого лишаю. При ураженні слухового нерву (VIII пара черепно-мозкових нервів [ЧМН]) може розвинутися порушення слуху. Рідко оперізуючий лишай ушкоджує нерви, які іннервують спинно-мозкові оболонки, що призводить до розвитку менінгіту. Ускладненням оперізуючого лишаю, локалізованого у вісцеральних нервах, є ураження внутрішніх органів, яке може протікати із супутньою пневмонією, гепатитом, а також призвести до гострого некрозу внутрішніх органів. Дуже рідко оперізуючий лишай може також призводити до розвитку енцефаліту.
Решта ускладнень оперізуючого лишаю включають бактеріальну суперінфекцію шкірних змін, як правило спричинену стафілококами (Staphylococcus aureus), рідше стрептококами (бета-гемолітичні стрептококи групи А) та ушкодження периферичних та черепно-мозкових нервів, уражених патологічним процесом.
Пацієнти зі зниженим імунітетом або які приймають імунодепресанти більш вразливі до розвитку ускладнень оперізуючого лишаю. У них, як правило, висипка також більш інтенсивна та довше зберігається. Хворі з імуносупресією наражені на підвищений ризик розвитку дисемінованої форми оперізуючого лишаю.
Стаціонарного лікування з приводу ускладнень оперізуючого лишаю потребують 1–4 % пацієнтів із цим захворювання. Групу підвищеного ризику госпіталізації становлять особи старшого віку та пацієнти зі зниженим імунітетом.
До потенційних тривалих наслідків оперізуючого лишаю належать порушення слуху (одностороннє зниження слуху), погіршення гостроти зору або втрата зору, пов’язана з утворенням рубців на рогівці, ураження черепно-мозкових (напр. іннервуючих м’язи очного яблука: окоруховий нерв — ІІІ пара ЧМН, блоковий нерв — IV пара ЧМН, відвідний нерв — VІ, парез лицевого нерву — VII пара ЧМН або трійчастого нерву - V пара ЧМН) та периферичних нервів, неврологічні ускладнення після енцефаліту та смерть.
У Сполучених Штатах Америки приблизно 100 смертей на рік приписується оперізуючому лишаю, як основній причині смерті. Практично усі випадки смерті виникають серед осіб похилого віку або із порушенням імунітету.
В усьому світі захворюваність на оперізуючий лишай коливається від 1,2 до 3,4 випадків на 1000 осіб на рік, зростаючи до 3,9–11,8 на 1000 осіб серед людей віком старше 65-ти років. У США, що налічує 318 мільйонів жителів, фіксується близько мільйона випадків оперізуючого лишаю на рік. Захворюваність на оперізуючий лишай у США складає приблизно 4 випадки на 1000 жителів на рік. Захворюваність серед осіб у віці 60 років та старше складає приблизно 10 випадків на 1000 жителів на рік. Згідно актуальних епідеміологічних даних, що походять зі Сполучених Штатів Америки, у близько 1/3 осіб протягом їх життя розвинеться оперізуючий лишай. Старші особи та пацієнти із імунодефіцитом складають групу підвищеного ризику госпіталізації. У Сполучених Штатах Америки приблизно 30 % госпіталізованих з приводу оперізуючого лишаю пацієнтів складають хворі із імунодефіцитом або які приймають імунодепресанти. У зв’язку зі старінням суспільства, зростанням захворюваності на онкологічні захворювання та все більшим поширенням агресивного лікування (напр. біологічне лікування ревматологічних захворювань) слід очікувати зростання захворюваності на оперізуючий лишай.
Хоча багато осіб не пам’ятають факту хвороби вітряною віспою, вважається, що приблизно 95% популяції після 40 років життя перехворіли вітряною віспою.
Вірус VZV, який викликає оперізуючий лишай, може переноситися з особи із активним оперізуючим лишаєм на особи, піддатливі до інфікування VZV, тобто такі, що досі не хворіли на вітряну віспу. У таких випадках може розвинутись вітряна віспа, натомість не розвинеться безпосередньо оперізуючий лишай. Оперізуючий лишай є значно менш заразливий ніж вітряна віспа і ризик інфікування вірусом VZV після контакту із хворим низький. Вірус VZV поширюється через безпосередній контакт із рідиною, що міститься у герпетичних висипаннях (пухирцях). Хворі на оперізуючий лишай заразливі для оточення у фазі свіжої пухирцевої висипки без ознак засихання, натомість вони не заразливі перед появою висипки та після засихання пухирців з утворенням струпів. Рекомендується, щоб особа, хвора на оперізуючий лишай, прикривала висипку одягом, що значно зменшує заразливість для оточення. Особами, обтяженими високим ризиком тяжкого протікання вітряної віспи, вважаються вагітні жінки, недоношені немовлята, народжені від матерів, піддатливих до захворювання на вітряну віспу, діти, народжені до 28-го тижня вагітності або з масою тіла нижче 1000 грамів, незалежно від того, чи матір перехворіла на вітряну віспу або була вакцинована, та пацієнти із порушенням імунітету незалежно від віку.
Для лікування використовуються противірусні препарати, що знижують інтенсивність та тривалість симптомів оперізуючого лишаю. Умовою ефективності є ранній початок лікування, якнайшвидше після появи висипки. Відсутні докази того, що противірусне лікування запобігає появі найважливішого ускладнення — постгерпетичної невралгії. Лікування болю — симптоматичне.
Противірусне лікування знижує інтенсивність та тривалість симптомів оперізуючого лишаю. Доступні декілька противірусних препаратів (ацикловір, валацикловір, фамцикловір), які можуть скоротити тривалість та знизити інтенсивність захворювання. Умовою ефективності лікування є його ранній початок — якнайшвидше після появи висипки. Проте докази того, що противірусне лікування запобігає появі постгерпетичної невралгії, відсутні.
Для лікування болю використовуються знеболювальні препарати, розігріваючі мазі та компреси. Купелі та протигістамінні препарати можуть зменшити свербіж, що супроводжує висипку.
Єдиним способом зниження ризику появи оперізуючого лишаю та супроводжуючого його тривалого больового синдрому, який може бути наслідком оперізуючого лишаю, є профілактичні щеплення (вакцинація). За допомогою вакцинації можна запобігти вітряній віспі, що знижує ризик пізнішого розвитку оперізуючого лишаю. Також існує вакцина для профілактики власне оперізуючого лишаю в осіб, які перехворіли вітряною віспою.
Вакцину від вітряної віспи можна використовувати від 9-го місяця життя без верхньої вікової межі. Вона складається із двох доз, які вводять з інтервалом щонайменше 4–6 тижнів. Призначена для осіб, що не хворіли на вітряну віспу.
Вакцина від оперізуючого лишаю зареєстрована у США та Європейському Союзі.
