Ми прагнемо й надалі безкоштовно надавати цей тип контенту. На жаль, коштів на це більше немає.
Без Вашої допомоги нам доведеться закрити проект до кінця 2024 року.
Зробіть пожертвуРисунок 1. Фот. iStock
Синдром зап'ястного каналу (карпальний тунельний синдром, зап'ястковий тунельний синдром; англ. carpal tunnel syndrome) — це сукупність симптомів, пов’язаних зі здавленням серединного нерва в зап’ястному каналі (див. малюнок нижче). Цей синдром відносять до компресійних нейропатій, а це означає, що механічне здавлення є причиною несприятливих змін у нерві.
Причин виникнення синдрому багато. Він може виникати без видимих причин, але зазвичай супроводжує різні захворювання, стани або є наслідком звичок чи професійних навичок. Стани, які сприяють виникненню синдрому, включають, наприклад, ревматичні захворювання (напр., ревматоїдний артрит, системна склеродермія, подагра), захворювання ендокринних залоз (напр., гіпотиреоз, цукровий діабет), туберкульоз або наявність аномальних структур у зап'ястковому тунелі — таких як ліпоми, остеоми або гангліони.
Навички, які викликають синдром зап'ястного каналу — це насамперед повторювані, однакові рухи пальцем і зап'ястям, як при роботі, пов’язаній з дрібною моторикою рук, наборі тексту на клавіатурі, користуванні комп’ютерною мишкою, їзді на велосипеді, грі на музичних інструментах тощо. Деякі професії цьому сприяють, і саме тому цей синдром частіше зустрічається у секретарів, музикантів та м'ясників. Іноді здавлення нерва провокується травмою (напр., переломом зап'ястя) або набряком структур у зап'ястному тунелі (напр., під час вагітності).
Синдром зап'ястного каналу зустрічається з частотою близько 50 випадків на 1000 осіб. Це захворювання може зустрічатися у людей будь-якого віку, хоча найчастіше воно виникає після 50-річного віку. Розвивається у 3–6 % населення. Ураження виникають в одній руці (зазвичай домінуючій, тобто правій у праворуких, лівій у ліворуких) або в обох. Жінки хворіють частіше, ніж чоловіки. Появі синдрому зап'ястного каналу сприяють такі фактори, як: робота, пов’язана з повторюваними рухами, які перенапружують долоні; використання вібраційного обладнання; вагітність; менопауза; ожиріння; подагра; цукровий діабет; акромегалія; ревматоїдний артрит; гіпотиреоз; амілоїдоз; саркоїдоз, а також онкологічні захворювання.
Кожна десята людина у своєму житті хоча б раз матиме епізод появи симптомів цього синдрому, які самостійно зникнуть.
Симптомами синдрому зап'ястного каналу найчастіше є неприємні відчуття в області великого пальця, вказівного пальця та половини безіменного пальця. Вони включають поколювання, оніміння, дискомфорт. Зазвичай до них приєднуються м’язова слабкість, іноді з атрофією м’язів. Це захворювання не вражає мізинець.
Рисунок 2. Синдром зап'ястного каналу: А — поперечний переріз долоні, Б — зона іннервації серединного нерва
У пацієнтів часто виникають проблеми з точними рухами хворою рукою, вони відчувають, що вона ослаблена. Іноді предмети, які вони тримають, випадають з рук, хворі не можуть стискати долоню в кулак. Вони не можуть працювати за комп’ютером, у них проблеми з написанням та виконанням хатньої роботи. Симптоми посилюються вночі, в положенні, коли рука піднята вгору. Іноді неприємне поколювання і оніміння змушує пацієнта прокинутись, опускання руки вниз зазвичай полегшує симптоми.
У випадку виявлення у себе симптомів синдрому зап'ястного каналу, необхідно звернутися до лікаря. Іноді після інтенсивного навантаження на кисть, спричиненого повторюваними рухами, з’являються симптоми синдрому зап’ястного каналу, які самостійно зникають, — вони зазвичай не потребують діагностики або лікування.
Лікар запитує про обставини, характер скарг, їх тривалість та наростання з часом. Важливо інформувати лікаря про наявні хронічні захворювання, прийом ліків і можливі травми. Під час обстеження лікар зверне увагу на можливу атрофію м’язів у ділянці долоні та виконає тести з постукуванням по нерву та згинанням зап'ястя. Допоміжним є проведення додаткових досліджень — оцінки нервової провідності, електроміографії, іноді УЗД або магнітно-резонансної томографії.
Метод лікування підбирають залежно від тривалості та тяжкості захворювання. Глюкокортикостероїди застосовують місцево у формі ін'єкцій (уколів), а іноді і перорально (всередину). У разі відсутності поліпшення проводять хірургічне лікування, що є єдиним методом, який призводить до повного одужання, оскільки усуває причину змін, тобто стискання серединного нерва.
Так, хоча у деяких пацієнтів, особливо якщо карпальний синдром пов'язаний із хронічним захворюванням, він може виникати повторно.
Після хірургічного лікування найчастіше потрібна фізіотерапія, яка дозволяє пацієнту повернутися до повноцінного функціонального стану. Іноді необхідно змінити виконувану роботу і виключити заняття, які навантажують зап’ястя.
Поява синдрому зап'ястного каналу зазвичай зумовлюється співіснуванням кількох чинників — аномальна будова зап'ястя (вроджений вузький зап'ястний тунель), виконання роботи у вимушеному положенні або із застосуванням вібраційного інструменту, а також незначна травма цієї ділянки. Особи, які особливо схильні до появи цього синдрому, повинні щоденно пам’ятати про профілактичні вправи на розтягнення і правильну поставу, а також відповідне положення під час роботи. Появі синдрому зап'ястного каналу також сприяють такі захворювання, як цукровий діабет, гіпотиреоз та онкологічні захворювання крові.