Синкопальні стани — нові стратегії у діагностиці та лікуванні

У 2018 році опубліковано актуалізацію виданих 9 років тому настанов Європейського Товариства Кардіологів щодо тактики дій при синкопальних станах. Сформульовано нові рекомендації щодо діагностики та лікування різних видів синкопальних станів.

Підкреслюється, що у всіх хворих під час початкової оцінки слід провести суб’єктивне та об’єктивне обстеження (із врахуванням вимірювання артеріального тиску у вертикальному положенні) та виконати стандартну ЕКГ. У хворих з групи високого ризику, підозрою на аритмічне синкопе слід негайно розпочати ЕКГ-моніторинг (приліжковий або з використанням телеметричної системи). Ехокардіографічне дослідження слід провести у випадку раніше діагностованого захворювання серця або даних, які вказують на структурне захворювання серця.

У хворих віком старше 40-ка років та синкопе нез’ясованої етіології  і перебігом, який вказує на можливість рефлекторного механізму, слід виконати масаж каротидного синуса, а в разі підозри на рефлекторне або ортостатичне синкопе — тілт-тест.

Тривалий ЕКГ-моніторинг (зовнішній або імплантований реєстратор подій) слід застосувати у пацієнтів із рецидивуючим тяжким синкопе нез’ясованої етіології і відповідністю усім нижченаведеним критеріям: клінічні або електрокардіографічні ознаки, які вказують на можливість аритмічного синкопе, висока ймовірність рецидиву синкопе у недалекому майбутньому, потенційна користь від застосування специфічного лікування у разі з’ясування причини синкопе. Електрофізіологічне дослідження є показаним для хворих із синкопе нез’ясованої етіології та біфасцикулярною блокадою ніжки пучка Гіса (яка є передвісником АВ-блокади високого ступеня) або підозрою на тахікардію, а тест із навантаженням — у хворих, які перенесли синкопе під час фізичного навантаження або протягом короткого проміжку часу після нього.

З огляду на широку доступність смартфонів підкреслюється придатність відео-реєстрації епізоду синкопе, яка в подальшому має допоміжне значення під час диференційної діагностики синкопе.

Діагностування типу синкопе і стратифікація ризику відіграють важливу роль, оскільки від цього залежить подальша тактика дій.

Хворим із рефлекторним синкопе або ортостатичною гіпотензією необхідно пояснити суть захворювання, заспокоїти їх, вияснити ризик рецидивів та дати поради щодо уникання тригерних факторів синкопе.

У хворих із тяжкими формами рефлекторного синкопе слід — в залежності від клінічної ситуації — застосувати специфічну терапію, тобто один із методів:

1) ізометричні вправи, метою яких є попередження розвитку синкопе у молодих хворих із наявністю продромальних симптомів

2) тактику, яка базується на моніторингу із застосуванням імплантованого реєстратора подій у вибраних хворих, у яких продромальні симптоми відсутні або короткотривалі

3) відміну або обмеження гіпотензивної терапії із встановленням цільового систолічного артеріального тиску на рівні 140 мм рт. ст. у старших хворих із артеріальною гіпертензією

4) імплантацію кардіостимулятора у старших хворих із домінуючими кардіодепресивними формами синкопе

5) мідодрин або флудрокортизон у молодих хворих з гіпотензивним фенотипом.

У хворих із ортостатичною гіпотензією окрім навчання про стиль життя, адекватної гідратації і прийому солі та відміни чи обмеження потенційної гіпотензивної терапії ,слід зважити доцільність ізометричних вправ для попередження синкопе, застосування абдомінальних бандажів і/або компресійних шкарпеток, сну в положенні з припіднятим головним кінцем ліжка і/або застосування мідодринучи флудрокортизону.

Дозування мідодрину становить 2,5–10 мг 3 × на день, а флудрокортизону 0,1–0,3 мг 1 × на день.

Натомість у випадку хворих із кардіогенним синкопе необхідно застосувати специфічну терапію аритмії, яка є відповідальною за синкопе і/або захворювання, яке лежить в основі синкопе.