Диспепсія

Диспепсія означає появу надокучливого епігастрального болю, що виникає впродовж ≥1-го місяця. Біль можуть супроводжувати: відчуття переповнення шлунка після приймання їжі (неприємне відчуття затримки їжі у шлунку), відчуття раннього насичення (непропорційне до кількості спожитої їжі, яке не дозволяє закінчити приймання їжі), нудота, блювання. Термін диспепсія не включає в себе печію (печіння у загрудинній ділянці), хоча печія часто співіснує з диспепсією.

Етіологія та патогенез

1. Недіагностована диспепсія: діагностують у пацієнтів, які звертаються з приводу диспептичних проявів, що виникли нещодавно або не були діагностовані раніше (може включати органічні причини).

2. Вторинна (органічна) диспепсія: визначеної органічної, системної або метаболічної етіології, яка повністю або частково минає після вилікування основного захворювання — H. pylori-асоційований гастрит, медикаментозне пошкодження слизової оболонки шлунка, дванадцятипалої кишки або стравоходу (АСК та інші НПЗП, деякі антибіотики для перорального застосування [в основному доксициклін, еритроміцин, ампіцилін], наперстянка, теофілін, солі заліза або калію, блокатори кальцієвих каналів, нітрати, ГК, бісфосфонати), виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки, захворювання жовчних шляхів, гепатит, панкреатит або несправжні кісти підшлункової залози, злоякісні пухлини (шлунка, підшлункової залози, товстої кишки), кишкова ішемія, аневризма черевної аорти.

3. Функціональна диспепсія: діагноз ставиться, якщо ≥3-х міс. (з дебютом симптомів ≥6-ти міс. тому) спостерігається ≥1 із симптомів, перерахованих у визначенні →вище (водночас симптом повинен мати значущий вплив на звичайну активність) та не виявлено органічної хвороби (також при ендоскопічному дослідженні верхнього відділу ШКТ), яка б пояснювала наявність симптоматики. Симптоми не минають після дефекації та не асоціюються зі зміною частоти випорожнень чи вигляду калу (ознаки синдрому подразненої кишки). У Римському консенсусі IV розрізняють 2 категорії функціональної диспепсії: постпрандіальний дистрес-синдром і синдром епігастрального болю.

Діагностика

1. Суб’єктивне та об’єктивне обстеження: необхідно визначити: як довго тривають симптоми; чи пов’язані вони з типом їжі та часом її вживання; чи наявний метеоризм (може вказувати на синдром подразненої кишки) або печія та відрижка кислим (вказує на ГЕРХ); чи є нормальними ритм випорожнень і консистенція калу (наявність відхилень, а також припинення болю після випорожнення вказують на синдром подразненої кишки); які ЛЗ вживає хворий (виключте ЛЗ, що викликають диспепсію, особливо НПЗП); чи наявні симптоми «червоних прапорців» (невмотивоване зниження втрата маси тіла, біль у животі, що порушує сон, жовтяниця, шлунково-кишкова кровотеча, гіпохромна анемія, дисфагія, рецидивне блювання, пухлина в епігастрії).

2. Допоміжні дослідження: з метою встановлення/виключення органічної причини: дослідження з метою підтвердження інфікування H. pylori, загальний аналіз крові; ендоскопія верхнього відділу ШКТ (основний діагностичний метод при диспепсії; потрібно виконати впродовж 2-х тижнів у хворого з диспепсією віком >45-ти років, а у хворого віком <45-ти років — якщо диспепсія супроводжується ≥1-м симптомом «червоних прапорців»); УЗД органів черевної порожнини. У хворих віком ≥60-ти років із болем у животі та втратою маси тіла розглянути ургентне виконання КТ для виключення раку підшлункової залози.

Лікування

1. Вторинна диспепсія: лікування основного захворювання, відміна (якщо можливо) ЛЗ, що викликають диспепсію. У разі співіснування печії та диспептичних симптомів, потрібно встановити попередній діагноз ГЕРХ та розпочати емпіричне лікування інгібітором протонної помпи (ІПП; ЛЗ та дозування →розд. 4.7). Якщо диспептичні симптоми зберігаються, незважаючи на відповідне лікування, ГЕРХ є малоймовірною причиною скарг.

2. Функціональна диспепсія: потрібно пояснити хворому природу захворювання та порекомендувати відмовитися від куріння, уникати продуктів або напоїв, які викликають або посилюють симптоми, часто і регулярно вживати невеликі порції їжі та регулярно виконувати аеробні вправи. Потрібно виконати дослідження на інфікування Н. pylori, та, у випадку позитивного результату, застосувати ерадикаційну терапію →розд. 4.7. Якщо результат негативний або відсутнє покращення після ерадикаційної терапії при синдромі епігастрального болю → застосуйте ІПП або Н2-блокатор (як альтернатива — антациди), а у випадку постпрандіального дистрес-синдрому — прокінетики (ітоприд  25–50 мг 3 × на день перед прийомом їжі). Якщо лікування неефективне → можна спробувати застосувати амітриптилін 10–25 мг перед сном впродовж 8–12 тиж. (у випадку ефективності потрібно продовжувати лікування протягом ≈6-ти міс.), психотерапію (включаючи гіпноз) та акупунктуру. Додатково або у випадку неефективності вище вказаних ЛЗ — рослинні препарати (STW-5, олія з перцевої м’яти [сама або у поєднанні з кминовою олією], куркума).