Диспепсія

Диспепсія означає появу надокучливого епігастрального болю, що виникає впродовж ≥1-го місяця. Біль можуть супроводжувати: відчуття переповнення шлунка після прийому їжі (неприємне відчуття затримки їжі у шлунку), відчуття раннього насичення (непропорційне до кількості спожитої їжі, яке не дозволяє закінчити прийом їжі), нудота, блювання. Термін диспепсія не включає в себе печію (печіння у загрудинній ділянці), хоча печія часто співіснує з диспепсією.

Патомеханізм та причини

1. Недіагностована диспепсія: діагностують у пацієнтів, які звертаються з приводу диспептичних проявів, що виникли нещодавно або не були діагностовані раніше (може включати органічні причини). 

2. Вторинна (органічна диспепсія): визначеної органічної, системної або метаболічної етіології, яка повністю або частково минає після вилікування основного захворювання — H. Pylori —асоційований гастрит, медикаментозне пошкодження слизової оболонки шлунка, дванадцятипалої кишки або стравоходу (АСК та інші НПЗП, деякі антибіотики для перорального застосування [в основному доксициклін, еритроміцин, ампіцилін], наперстянка, теофілін, солі заліза або калію, блокатори кальцієвих каналів, нітрати, ГК, бісфосфонати), виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки, захворювання жовчовивідних шляхів, гепатит, панкреатит або несправжні кісти підшлункової залози, злоякісні пухлини (шлунка, підшлункової залози, товстого кишківника), кишкова ішемія, аневризма черевної аорти.

3. Функціональна диспепсія: діагноз ставиться, якщо ≥3-х міс. (з дебютом симптомів ≥6-ти міс. тому) спостерігається ≥1 із симптомів, перерахованих у визначенні →вище (водночас симптом повинен мати значущий вплив на звичайну активність) та не виявлено органічної хвороби (також при ендоскопічному дослідженні верхнього відділу ШКТ), яка б пояснювала наявність симптоматики. Симптоми не минають після дефекації та не асоціюються зі зміною частоти випорожнень чи вигляду калу (ознаки синдрому подразненого кишківника). У Римському консенсусі IV розрізняють 2 категорії функціональної диспепсії: постпрандіальний дистрес-синдром і синдром епігастрального болю.

Діагностика

1. Об’єктивне і суб’єктивне обстеження: необхідно визначити: як довго тривають симптоми; чи пов’язані вони з типом їжі та часом її вживання; чи наявний метеоризм (може вказувати на синдром подразненого кишківника) або печія та відрижка кислим (вказує на ГЕРХ); чи є нормальними ритм випорожнень і консистенція калу (наявність відхилень, а також припинення болю після випорожнення вказують на синдром подразненого кишківника); які ЛЗ вживає хворий (виключте ЛЗ, що викликають диспепсію, особливо НПЗП); чи наявні симптоми «червоних прапорців» (зниження маси тіла без наміру схуднути, біль у животі, що порушує сон, жовтяниця, шлунково-кишкова кровотеча, гіпохромна анемія, дисфагія, рецидивуюче блювання, пухлина в епігастрії).

2. Допоміжні дослідження: з метою виявлення/виключення органічної причини: дослідження з метою виявлення інфікування H. pylori, загальний аналіз крові; УЗД черевної порожнини (виконайте за наявності симптомів «червоних прапорців»); ендоскопія верхнього відділу ШКТ (основний діагностичний метод при диспепсії; необхідно провести негайно, якщо диспепсія супроводжується ≥1-м симптомом «червоних прапорців», а за наявності диспепсії у пацієнтів вікомі ≥45-ти р. — у кожному випадку).

Лікування

1. Проводьте лікування основного захворювання, припиніть вживання (якщо можливо) ЛЗ, що викликають диспепсію. У разі співіснування печії та диспептичних симптомів, слід поставити попередній діагноз ГЕРХ та розпочати емпіричне лікування інгібітором протонної помпи (ІПП; ЛЗ та дозування →розд. 4.7). Якщо диспептичні симптоми зберігаються, незважаючи на відповідне лікування, ГЕРХ є малоймовірною причиною скарг.

2. У разі позитивного результату дослідження на наявність інфікування Н. Pylori застосуйте ерадикаційне лікування →розд. 4.7. Якщо результат негативний або немає покращення після ерадикаційної терапії →застосуйте ІПП або Н2-блокатор (як альтернатива — антациди), а в разі постпрандіального дистрес-синдрому — прокінетики (ітоприд 25–50 мг 3 × на день перед їжею; можна спробувати проводити терапію амітриптиліном 10–25 мг перед сном впродовж 8–12 тиж. (у разі позитивного ефекту продовжити лікування впродовж ≈6 міс.). Рекомендуйте відмову від паління, уникання вживання їжі чи напоїв, які викликають або посилюють симптоми, а також часте вживання малих порцій їжі. Корисною може бути психотерапія.