Уретрит

Уретрит найчастіше виникає внаслідок інфікування. Відноситься до групи венеричних захворювань. За етіологією виділяють наступні уретрити: гонорейний (спричинений Neisseria gonorrhoeae) і негонорейні (частіші), спричинені Chlamydia trachomatis, Ureaplasma urealyticum, Mycoplasma genitalium, Trichomonas vaginalis, рідше іншими мікроорганізмами.

Симптоми: інфекція C. trachomatis може мати безсимптомний перебіг у 50 % жінок, а з часом призводити до запальних процесів в тазових органах і їх наслідків. Симптоми зазвичай з'являються на 4–14 день після контакту з інфікованим партнером: біль під час сечовипускання, локалізований в дистальному кінці уретри, зранку найсильніший, іноді свербіж зовнішнього устя уретри в період між сечовиділенням, полакіурія і позиви до термінового сечовипускання, якщо є супутній цистит або простатит; гнійні виділення з уретри, іноді підфарбовані кров'ю, часто виявляється тільки після масажу уретри; у жінок збільшення виділень з піхви або болі. Немає загальних симптомів інфікування.

Діагностика: швидким методом підтвердження діагнозу є мікроскопічне дослідження мазка з уретри або зразка початкового струменя сечі, після фарбування за методом Грама. Виявлення нейтрофілів засвідчить про уретрит, a наявність грамнегативних диплококів в середині цих клітин на гонорейну етіологію.

Лікування: у зв'язку з обмеженою доступністю досліджень для виявлення мікроорганізмів, що викликають уретрит, зазвичай, застосовують емпіричне лікування, яке треба почати негайно, призначивши цефтріаксон в/м 1,0 г одноразово та азитроміцин п/о 1,0 г одноразово, або доксициклін п/о 100 мг 2 × на день протягом 7 днів. Всі статеві партнери з ризиком інфікування повинні бути обстежені і проліковані.