Зіка

Визначення та етіопатогенезвгору

1. Етіологічний фактор: вірус Зіка (ZIKV), РНК-вірус родини Flaviviridae.

2. Патомеханізм: спочатку вірус розмножується в місці проникнення (у фібробластах, кератиноцитах і дендритних клітинах), потім виникає вірусемія та дисемінація інфекції. У цей час виникають клінічні симптоми. Патомеханізм синдрому Гійєна-Барре, мабуть, подібний до такого, що зустрічається у випадках іншої етіології — аутоімунний. Синдром вродженої Зіки: інфікуються стовбурові клітини радіальної глії, що призводить до зменшення їх кількості внаслідок порушення регуляції клітинного циклу та смерті, пригнічення проліферації решти клітин і втрати ними функції позиціонування нейронів у тканині. В результаті порушується ріст і розвиток головного мозку, а кістки черепа, які ще не з’єднались між собою, перекриваються над головним мозком, що призводить до мікроцефалії.

3. Резервуар і шлях передачі: природний резервуар до кінця не відомий, ймовірно це примати. Вірус в основному передається різними видами комарів роду Aedes spp. (головним чином A. aegypti та A. albopictus), що розповсюджені в Африці, Південній Америці, Карибському басейні, Південно-Східній Азії та Океанії. Можлива передача інфекції від людини до людини у вигляді вертикального інфікування, статевим шляхом, гематогенно або шляхом трансплантації тканин/органів від інфікованого донора. Вірус також можна знайти в сечі та слині, але зараження після контакту з цими рідинами організму досі не описано. Також ймовірне зараження при контакті зі сльозами.

4. Фактори ризику: перебування в місцях, де присутній вектор, статеві відносини без презерватива з реконвалесцентом (вірус може бути в спермі), переливання препаратів крові донора, що знаходиться у періоді вірусемії. Ризик розвитку вродженого синдрому Зіка (64 %) в основному стосується дітей жінок, у яких під час вагітності розвинулася симптомна інфекція.

5. Інкубаційний період та період заразливості: 3–12 днів від укусу комара, ймовірно 3–10 днів після переливання інфікованої крові (період заразливості безсимптомних донорів — кілька днів після зараження); середній інкубаційний період після зараження статевим шляхом невідомий; інфекційний період, пов’язаний з виділенням вірусу, невідомий (генетичний матеріал вірусу виявлено на 188-й день від початку захворювання, а віруси, здатні до інфікування, — на 69-й день).

КЛІНІЧНА КАРТИНА ТА ПРИРОДНИЙ ПЕРЕБІГвгору

Інфекція найчастіше протікає безсимптомно; лише ≈20 % інфікованих людей мають слабко виражені симптоми захворювання: невисоку гарячку, кон’юнктивіт, головний біль, біль у дрібних суглобах кистей рук і стоп, біль у м’язах і сверблячу макуло-папульозну висипку, можливо збільшення лімфатичних вузлів. Симптоми зберігаються 2–7 дні.

Вроджений синдром Зіка: мікроцефалія з гіпоплазією мозкового відділу черепа (краніальний колапс у 50 % випадків з мікроцефалією; у немовлят, народжених матерями на пізніх термінах вагітності, мікроцефалія може розвинутися постнатально), неврологічні розлади (психомоторні, генералізований гіпертонус, спастична геміплегія), значно виражена (20 % випадків) вроджена ригідність суглобів із залученням великих суглобів.

Діагностикавгору

Допоміжні дослідження

1. Визначення етіологічного фактору:

1) серологічні дослідження — їх рекомендується проводити двічі: в гострий період захворювання (3–10 днів від появи перших симптомів) і в період реконвалесценції (2–3 тиж. після забору першого зразка). В рамках скринінгу визначають антитіла IgM і IgG методом імунофлюоресценції. Можлива перехресна реактивність з антитілами проти інших флавівірусів (напр., проти вірусу кліщового енцефаліту). Позитивні результати серологічних досліджень повинні бути підтверджені тестом нейтралізації (PRNT).

2) молекулярне дослідження (ЗТ-ПЛР) можна проводити на зразку цільної крові, сироватки, сечі, сперми та амніотичної рідини. У крові генетичний матеріал вірусу можна виявити лише в період вірусемії, як правило, до 7 днів від появи симптомів; можливий триваліший термін детекції: у сироватці крові у чоловіків і невагітних жінок — до 11–13 днів, у вагітних жінок — до 10 тиж.; в цільній крові у чоловіків і невагітних жінок — до 58 днів. У разі більш тривалого інкубаційного періоду (>1 тиж.) результат молекулярного дослідження може бути негативним. РНК вірусу можна виявити в сечі та спермі протягом >2 тиж.

2. Інші:

1) можлива поява лейкопенії та слабко вираженої тромбоцитопенії, а також лімфоцитозу, моноцитозу, підвищення активності ЛДГ і трансаміназ у сироватці;

2) при підозрі на вертикальне зараження УЗД плода для оцінки ступеня розвитку головного мозку.

Діагностичні критерії

Точний діагноз можливий на основі позитивного молекулярного тесту або ≥4-кратного збільшення нейтралізуючих антитіл.

Диференційна діагноcтика

інші захворювання, що протікають з гарячкою, в т. ч. денге, лихоманка чикунгунья, жовта гарячка, лептоспіроз, малярія, рикетсіози, краснуха, кір, інфекція, викликана парвовірусом B19, аденовірусна інфекція, ентеровірусна інфекція, стрептококова інфекція

Лікуваннявгору

Етіотропне лікування

Не існує.

Симптоматична терапія

Залежно від форми захворювання застосовуються жарознижуючі та знеболюючі засоби (напр., парацетамол). В осіб з трансмісивною інфекцією, доки не буде виключено денге та інші інфекції, спричинені вірусами геморагічних лихоманок, не використовуйте ацетилсаліцилову кислоту чи інші НПЗП.

Ускладненнявгору

1) Синдром Гійєна-Барре (ризик ≈24/100 000 інфекцій);

2) після інфікування під час вагітності — синдром вродженої Зіки у дитини, викидень або передчасні пологи, ураження органа зору та слуху у дітей з вродженою інфекцією.

Прогнозвгору

У неускладнених випадках прогноз сприятливий. Існує ризик смерті у випадках синдрому Гійєна-Барре.

Інфікування в І або ІІ триместрі вагітності пов’язане з високим ризиком тяжкого перебігу синдрому вродженої Зіки, ризик смерті існує від народження (більшість дітей помирає в перші 6 місяці життя). Ймовірно, виникнення інфекції в III триместрі також пов’язане з розвитком синдрому вродженої Зіки.

Профілактикавгору

Специфічні методи

Вакцинація: відсутня.

Неспецифічні методи

1. Вагітним жінкам не слід подорожувати в райони з поширеністю інфекцій, спричинених ZIKV, а жінкам, які планують вагітність, слід зачекати ≥8 тижнів після повернення з такої території, перш ніж завагітніти. У випадку експозиції вагітної жінки до інфекції, цю інформацію слід надати акушеру-гінекологу, який доглядає за вагітною жінкою.

2. Захист від комарів: →розд. 18.13.

3. Чоловіки, які інфіковані або подорожують в регіони, де присутній ZIKV, протягом 3 міс.після останньої можливої експозиції повинні використовувати презерватив під час статевого акту (вагінального, анального, орального); особливо, якщо партнерка вагітна, слід уникати сексу без презерватива.

4. Ізоляція хворих: не вимагається. У регіонах з умовами, що дозволяють передачу ZIKV, хворий у період вірусемії повинен перебувати в місці, де немає комарів.

5. Засоби індивідуального захисту, що використовуються медичними працівниками: стандартні.

6. Жінкам із ризиком інфікування ZIKV, які подорожують під час вагітності в регіони, де присутня ZIKV-інфекція, рекомендується пренатальна діагностика вроджених вад розвитку плода.

Обов’язок повідомлення РСЕС:

у випадку синдрому Гійєна-Барре в осіб віком <15 років.