Гіпомагніємія

ВИЗНАЧЕННЯ ТА ЕТІОПАТОГЕНЕЗ

Зниження загальної концентрації магнію у сироватці <0,65 ммоль/л.

Причини:

1) недостатнє надходження — дієта з низьким вмістом магнію, довготривале парентеральне харчування препаратами з недостатнім вмістом Mg2+;

2) порушення всмоктування Mg2+ з ШКТ — хронічні порушення травлення або всмоктування (особливо у тонкому кишківнику), тривалий прийом інгібіторів протонної помпи;

3) надмірна втрата магнію через нирки: вроджені тубулопатії (синдром Гітельмана, синдром Барттера, ізольована гіпомагніємія з гіпокальційурією або з нормальною кальційурією, сімейна гіпомагніємія з гіперкальційурією та/або нефрокальцинозом, гіпомагніємія з вторинною гіпокальціємією, активуюча мутація кальцієвого рецептора) або набуті (первинний гіперальдостеронізм, хронічний алкоголізм, гіперкальціємія, гіпокаліємія, діуретики, аміноглікозиди, цисплатин, амфотерицин В, циклоспорин, такролімус, петльові та осмотичні діуретики, фаза поліурії при гострому некрозі ниркових канальців або усуненні перешкоди на шляху відтоку сечі); через ШКТ: діарея, блювання, нориці), ЛЗ, що зв'язують магній (патіромер), мутація TRPM6;

4) переміщення Mg2+ з позаклітинного простору — під час інтенсивного лікування діабетичного кетоацидозу, синдром «голодних кісток», після хірургічного лікування гіперпаратиреозу, синдром відновного харчування, збудження симпатичної нервової системи, хронічний алкоголізм, гострий панкреатит (депонування у місцях некрозу жирової тканини).

Гіпомагніємія найчастіше свідчить про зменшену загальну кількість магнію у організмі, але може спостерігатися у осіб з нормальним і, навіть, збільшеним його запасом. Нормальна концентрація магнію не виключає його недостатності.

Клінічна картина

Симптоми гіпомагніємії — неспецифічні. Найчастіше — це метаболічні порушення (гіпокальціємія і гіпокаліємія резистентні до лікування, гіпофосфатемія), порушення серцевого ритму (надшлуночкові і шлуночкові екстрасистоли, пароксизмальні тахікардії, миготіння передсердь, фібриляція шлуночків), нервово-м’язові симптоми (тремор кінцівок та язика, явна і прихована спазмофілія, гіпотонія м’язів, особливо, дихальних). На ЕКГ може спостерігатись подовження інтервалу QT, сплощення зубця Т і зубець U. Хронічна легка форма гіпомагніємії частіше проявляється у пацієнтів з артеріальною гіпертензією та ішемічною хворобою серця.

ДІАГНОСТИКА

На основі показника концентрації магнію у сироватці <0,65 ммоль/л. При важкій гіпоальбумінемії результат потрібно скоригувати (збільшити на 0,05 ммоль/л на кожний 1 г/дл дефіциту альбумінемії <4 г/дл). Завжди визначайте концентрації інших іонів у сироватці крові, концентрацію креатиніну та виконайте газометрію. Добове виділення магнію з сечею >1 ммоль у нормальних умовах у пацієнта з гіпомагніємією вказує на втрату через нирки, натомість <1 ммоль на інші причини гіпомагніємії. Також, можете визначити фракційну екскрецію відфільтрованого з сечею Mg (FEMg) за формулою:

FEMg = (UMg × Skreat/SMg × Ukreat) × 100 %

UMg — концентрація Mg+2 в сечі, Skreat — концентрація креатиніну в сироватці, SMg — концентрація Mg+2 в сироватці, Ukreat — концентрація креатиніну в сечі

У осіб з гіпомагніємією і нормальною функцією нирок FEMg >2 % свідчить про втрату Mg+2 через нирки, а значення <2 % про позаниркову втрату.

ЛІКУВАННЯ 

1. Намагайтеся ліквідувати причину гіпомагніємії.

2. Поповніть недостатність магнію:

1) симптоматична гіпомагніємія (порушення серцевого ритму, спазмофілія, судоми) → магнію сульфат в/в 1–2 г протягом 10–15 хв (метою є досягнення підвищення концентрації Mg2+ в сироватці на ≥0,4 ммоль/л за максимально короткій проміжок часу), потім 5 г у 500 мл розчину 5 % глюкози протягом 5 год повільна інфузія (≤2 г/год); при тахікардії типу torsades de pointes введіть початкову дозу протягом 30–60 с і повторіть в разі необхідності через 5–15 хв; якщо концентрація магнію в плазмі становить <0,25 ммоль/л, то дефіцит Mg оцінюється в 0,5–1,0 ммоль/кг; щоб скорегувати такий дефіцит, в перші 3 год введіть в/в 3 г MgSO4 в 1000 мл 5 % розчину глюкози, а протягом наступних 21 ч — 6 г MgSO4 в 2000 мл 5 % розчину глюкози; протягом наступних 3–4 днів введіть в/в 4–6 г MgSO4; 

2) безсимптомна гіпомагніємія → препарат магнію п/о (у пацієнтів без порушення всмоктування цього елементу в ШКТ); всі пероральні сполуки магнію викликають діарею (найрідше препарати з повільним вивільненням), що може підвищити дефіцит магнію. 

3. Одночасно корегуйте супутні гіпокаліємію, гіпокальціємію та гіпофосфатемію, якщо вони є причиною резистентності гіпомагніємії до лікування.

4. Часто визначайте концентрацію магнію у сироватці крові, а також моніторуйте клінічний стан хворого, щоб не допустити гіпермагніємії внаслідок передозування.