українська
Polski
English
Español
портал для лікарів
портал для лікарів
Самогубство — це свідомий акт самознищення, спричинений вкрай фрустраційною ситуацією. До спроби самогубства доходить, коли людина відчуває нестерпні страждання, що викликані ситуацією, у якій вона знаходиться, безсилля щодо цієї ситуації і відсутність надії на її зміну.
КЛІНІЧНА КАРТИНА ТА ДІАГНОСТИКА
1. Необхідно пізнати точку зору пацієнта. Задають питання: чи думає він про смерть? Що є джерелом його страждання? Чому почуває себе безсилим і не має надії на переміну ситуації? Не можна критикувати і оспорювати почуття пацієнта!
2. Оцінюють ризик самогубства та покази до психіатричної консультації і госпіталізації. Встановлюють, чи виникає:
1) лише пасивні суїцидальні думки і фантазії про самогубство — «найкраще було би, щоб я вже не жив», «почали би мене цінувати мої рідні, якби мене втратили» і т. д.; такого типу думки вказують на тяжку психічну ситуацію, але ймовірність реалізації невелика → не вимагає негайного втручання, показана планова психіатрична консультація;
2) суїцидальні думки — розгляд аргументів за і проти, вирішення способу його виконання → показана термінова психіатрична консультація чи скерування до психіатричної лікарні без згоди пацієнта, де психіатр вирішить відносно показів до госпіталізації;
3) суїцидальні тенденції — приготування до здійснення самогубства (написання прощального листа, збирання ліків, перевірка місця, з якого можна виконати смертельний стрибок і т. д.) → у випадку наявності психічних розладів абсолютний показ до госпіталізації у психіатричне відділення.
Ризик самогубства зростає, коли зміст самогубства пов’язаний з психопатологічними симптомами (напр., галюцинації, які змушують до самогубства, маячення переслідування, що веде до суїциду, маячення провини), також у випадках одночасного вживання психоактивних речовин.
3. Можна використати те, що люди зі схильністю до самогубства часто мають:
1) амбівалентне ставлення до смерті. Підтвердження розуміння дилеми та зміцнення тенденції життя може більше допомоги, ніж ставити під сумнів необхідність самогубства. Потрібно сформувати у пацієнта позитивне ставлення до психіатричного лікування і госпіталізації у психіатричне відділення. Краще коли пацієнт госпіталізується за власним бажанням.
2) імпульсивні думки на цю тему. У переважній більшості випадків самогубні наміри виникають після зміни ситуації чи її оцінки пацієнтом (зміна психічного стану). Психіатрична госпіталізація є ефективним способом запобігти самогубству, завдяки постійній обсервації пацієнта. Варто донести до відома пацієнта, що під час госпіталізації він отримає допомогу у вирішенні ситуації, яка викликала наміри самогубства.
3) ригідність мислення та оцінки власної ситуації, які заважають пацієнту приймати всерйоз іншу ситуацію, ніж смерть. Якщо показати пацієнту можливi вирішення проблеми, це може полегшити думки і суїцидальнi тенденції.
4. Необхідно поважати закони, що зобов’язують: психіатричне лікування без згоди пацієнта може бути застосоване виключно у психічно хворих осіб (з тяжкими розладами психіки). У випадку значних сумнівів, можлива госпіталізація у діагностичних цілях (згідно з Законом України про психіатричну допомогу).
1. Необхідно помістити пацієнта у палату, з якої не можна вистрибнути через вікно. Усунути з палати усі предмети, які пацієнт міг би використати для вчинення самогубства.
2. Потрібно забезпечити безперервний нагляд за пацієнтом (у приймальному відділенні чи у відділенні) і умови, які не дозволять втекти.
3. Потрібно провести лікарське обстеження з оцінкою психічного стану і загрози самогубства.
4. Застосовувати фармакотерапію і психотерапію, залежно від виявлених психічних розладів.
5. У випадку утримування аутоагресивної поведінки, незважаючи на застосування психологічних і фармаклогічних втручань → використовується фіксація пацієнта за допомогою пасів (ремнів).
6. У організації психічної і життєвої підтримки пацієнта передбачити можливість допомоги родини і друзів. Їм можна повідомити лише після згоди пацієнта.
7. Якщо пацієнт отримує психіатричне чи психотерапевтичне лікування, то після отримання його згоди, можна подзвонити до його терапевта.
8. Організувати психіатричну консультацію і, у випадку потреби, скерувати у психіатричне відділення.
Увага! Ефект дії антидепресантів наступає найшвидше через 2 тижні після початку їх застосування.
1. У випадку симптомів тривоги, що вимагають фармакотерапії, застосовують бензодіазепіни →табл. 21.4-1.
2. Ризик реалізації суїцидальних намірів зростає, якщо спостерігаються розлади сну, тому незалежно від забезпечення нагляду, слід призначити відповідні снодійні ЛЗ: короткотривалої дії (залеплон, золпідем, зопіклон та бензодіазепіни короткотривалої дії — естазолам, лорметазепам, темазепам) — якщо є труднощі лише з засинанням, а також довготривалої дії (напр., нітразепам) — якщо пацієнт пробуджується уночі і має труднощі з повторним засинанням впродовж ночі. У випадку психічних розладів, що вимагають невідкладного лікування, застосовують відповідні ЛЗ →розд. 21.4.2.
