Пневмококова пневмонія

Streptococcus pneumoniae є найпоширенішим збудником негоспітальної пневмонії (НП).

Клінічна картина: раптовий початок захворювання, висока температура, озноб, задишка та кашель з виділенням спочатку іржавого, потім гнійного мокротиння; часто спостерігаються тахіпное, тахікардія і плевральний біль, а також ціаноз при тяжкій пневмонії.

Діагноз: в загальному аналізі крові спостерігають лейкоцитоз, рідше лейкопенію, яка є несприятливим прогностичним фактором. РГ грудної клітки зазвичай виявляє затемнення паренхіми, що відповідає інфільтрації, яка займає сегмент, цілу частку або декілька часток; рідше — численні, менші вогнища затемнень, які нагадують бронхопневмонію. У половини хворих виявляють випіт у плевральних порожнинах. Бактеріологічне підтвердження діагнозу важке. Культуральне дослідження мокротиння має обмежену цінність, оскільки поширеним є носійство S. pneumoniae в носоглотці, але правильна початкова оцінка зразка дозволяє виключити її зі значним ступенем вірогідності. Велике значення має посів крові, що є позитивним лише у <25 % хворих. Цінним і технічно простим тестом є аналіз сечі на антиген S. pneumoniae (чутливість ≈74 %, специфічність ≈97 %). Фактори ризику розвитку пневмонії, спричиненої S. pneumoniae, включають: попереднє інфікування вірусом грипу, хронічне зловживання алкоголем, тютюнопаління, ХОЗЛ та астму, функціональну або анатомічну аспленію, імунні розлади (ВІЛ-інфекція, множинна мієлома, системний червоний вовчак, стан після трансплантації гемопоетичних клітин), бездомність, перебування в закладах закритого типу, вагітність, залежність від кокаїну або опіоїдів, робота за професією зварника.

Лікування: вибір і дозування антибіотиків →табл. 3.13-3.