Пневмоконіози — загальна інформація

Пневмоконіози — це група неоднорідних інтерстиціальних захворювань легень, викликаних впливом пилу (пил — це аерозоль, що складається з твердих частинок), який наявний здебільшого в робочому середовищі. Пневмоконіози вважають професійним захворюванням та включають: силікоз, пневмоконіоз шахтарів вугільних шахт, пневмоконіоз-туберкульоз, пневмоконіоз зварювальників, азбестоз, та інші силікатози, тальковий пневмоконіоз, графітоз, пневмоконіози, викликані металевим пилом.   

Не у всіх, хто піддається впливу пилу, розвивається пневмоконіоз, що вказує на наявність індивідуальної чутливості. У залежності від виду та хімічної будови пилу розрізняють пил з фіброзною, алергічною, токсичною, подразнюючою та канцерогенною дією. У залежності від патологічних змін при мікроскопічному дослідженні пневмоконіози поділяють на: 

1) колагенові — призводять до колагенової реакції у стромі, стійкого ушкодження альвеол та незворотних рубцевих змін;

2) неколагенові — з потенційно оборотним фіброзом ретикулінового типу та без порушення структури альвеол.  

Пил часто є неоднорідним та в залежності від його складу можуть переважати колагенові (пил, що містить вільний кристалічний діоксид кремнію, азбестові волокна, тальк, алюміній) або неколагенові (сульфат барію, оксид олова, оксиди заліза) ураження.  

Клінічна картина: залежить від типу пневмоконіозу. Більшість пневмоконіозів на початкових етапах мають безсимптомний перебіг, а час до виникнення симптомів залежить від етіологічного фактора. Найчастіші суб’єктивні симптоми це кашель, зазвичай сухий, а у подальшому задишка, спочатку під час фізичного навантаження, яка спостерігається у хворих з запущеними змінами у легенях. Результат об’єктивного обстеження здебільшого міститься у межах норми, на більш запущених стадіях у частини хворих можна виявити крепітацію над нижніми легеневими полями.

Діагностика: пневмоконіози зазвичай діагностуються на основі рентгенологічної картини (типові зміни при РГ та КТ грудної клітки — КТВРЗ дозволяє раніше виявити ураження в ході пневмоконіозу) у поєднанні з клінічною картиною (відсутність симптомів, які б вказували на іншу причину рентгенологічних уражень) та впливом пилу в анамнезі. Функціональні дослідження легень не є корисними при діагностуванні пневмоконіозу, натомість відіграють вагому роль під час оцінки тяжкості вентиляційних порушень, ускладнень, непридатності до роботи та інвалідності; у хворих з пневмоконіозом на більш запущених стадіях захворювання зазвичай виявляють рестриктивні зміни.  

При диференційній діагностиці враховують: міліарний туберкульоз, неопластичну дисемінацію, саркоїдоз, легеневі мікози, гемосидероз, серцеву недостатність з застоєм у легеневому кровообігу, а на запущених стадіях пневмоконіозу передусім інші інтерстиціальні захворювання легень, новоутворення та туберкульоз.    

Лікування: етіологічне лікування відсутнє. Показані:

1) легенева реабілітація, що має на меті профілактику наслідків захворювання, а також покращення функціональної та фізичної справності хворих;

2) вакцинація проти грипу та пневмококів.

У випадку тяжкої хронічної дихальної недостатності можна розглянути трансплантацію легень. При профілактиці ускладнень вагому роль відіграє припинення тютюнопаління. Відсутні дані, які б підтверджували затримку розвитку пневмоконіозного ураження після завершення впливу шкідливого фактора, тому є необхідність проведення моніторингу стану хворого в подальшому.   

Профілактика: основну роль відіграє обмеження впливу пилу, передусім технічна профілактика (обмеження запилення завдяки застосуванню відповідної вентиляції, зрошуванню та герметизації технічних процесів), а також застосування індивідуальних засобів охорони дихальних шляхів.