Гастропарез

ВИЗНАЧЕННЯ ТА ЕТІОПАТОГЕНЕЗ

Гастропарез — це хронічна сповільнена евакуація шлункового вмісту, не пов’язана із механічною перешкодою, яка призводить до затримки їжі та розтягування стінок шлунка. Часті причини: ідіопатичний гастропарез (у ≈20 % випадків може бути спричинений інфікуванням вірусами ЦМВ, ВЕБ та ВПГ-3) та цукровий діабет (одна з клінічних форм автономної діабетичної нейропатії →розд. 13.4.3). Більш рідкісні причини: хірургічні втручання, ЛЗ (напр., опіоїди, антихолінергічні препарати та аналоги ГПП-1), хвороба Паркінсона, системна склеродермія, системний червоний вовчак, паранеопластичні синдроми, амілоїдоз, системний мастоцитоз, ішемія кишківника.

КЛІНІЧНА КАРТИНА

Симптоми: нудота та блювання (найчастіше), відчуття переповнення після їжі, раннє відчуття насичення, біль або дискомфорт в епігастрії та здуття. В тяжких випадках може призводити до втрати маси тіла, гіпотрофії, зневоднення та дизелектролітемії. Клінічна картина не залежить від етіології та часто не корелює зі ступенем порушення спорожнення шлунка, виявленим під час додаткових досліджень.

ДІАГНОСТИКА

Допоміжні дослідження

1. Методи оцінки спорожнення шлунка:

1) сцинтиграфія зі стандартизованою порцією їжі, міченою радіоактивним технецієм — основний метод;

2) безпровідна капсула із функцією оцінки рН оточуючого середовища (т. зв. wireless motility capsule — WMC);

3) дихальний тест з оцінкою концентрації 13СО2 у видихуваному повітрі після вживання їжі, міченої цим ізотопом.

2. Інші методи дослідження: залежно від клінічної ситуації — ендоскопія, радіологічні дослідження та/або манометрія.

Діагностичні критерії

На основі типових суб’єктивних симптомів та об’єктивно виявленого сповільнення спорожнення шлунка за відсутності механічної причини.

Диференційна діагностика

1) виразкова хвороба та гастродуоденіт;

2) дуодено-гастральний рефлюкс;

3) регургітації при різних хворобах, зокрема при синдромі румінації, ГЕРХ;

4) функціональна диспепсія;

5) нервово-психічна анорексія та булімія;

6) синдром циклічного блювання;

7) гіпотиреоз;

8) тривалий прийом канабіноїдів;

ЛІКУВАННЯ

1. Дієтотерапія: метою є зменшення інтенсивності скарг та профілактика харчових дефіцитів. Слід порекомендувати зменшення об’єму їжі та обмеження вмісту жиру і розчинної клітковини. Хворі, що погано переносять тверду їжу, можуть її подрібнювати (напр. міксером). В тяжких випадках може бути необхідним ентеральне або парентеральне харчування.

2. Фармакологічне лікування:

1) прокінетики — метоклопрамід (лише у тяжких випадках, коли інше лікування неефективне; 10 мг 3 × на день, впродовж макс. 5 днів), домперидон, еритроміцин (2–3 мг/кг м.т. в/в або 100–200 мг п/о 2–3 × на день перед прийомами їжі, макс. впродовж 4 тиж.), ітоприд, цизаприд (лише у тяжких випадках, коли інше лікування неефективне; 10 мг 3–4 х на день, за 15 хв до прийому їжі, лікування починайте в умовах стаціонару; не застосовуйте у хворих з брадикардією, порушеннями серцевого ритму, серцевою недостатністю, подовженням інтервалу QT, гіпокаліємією, гіпомагніємією або при одночасному застосуванні з ЛЗ, які є інгібіторами активності CYP3A4);

2) симптоматичне лікування (зменшення нудоти, припинення блювання): антагоністи рецепторів 5-НТ3 (ондансетрон, гранісетрон), похідні фенотіазину (прохлорперазин, тіетилперазин), антигістамінні ЛЗ (напр. дименгідринат).

Якщо це можливо, застосовуйте пероральні ЛЗ у рідкій формі, а в разі необхідності — парентерально. Покращення спорожнення шлунка може не корелювати з клінічним покращенням (і навпаки).

3. Інші методи: електрична стимуляція шлунка, ін’єкція ботулінового токсину в пілоричну частину, балонна дилатація пілоруса, ендоскопічна пілороміотомія, хірургічна пілоропластика, акупунктура.