Синдром Золлінгера-Еллісона

ВИЗНАЧЕННЯ ТА ЕТІОПАТОГЕНЕЗ

Синдром Золлінгера-Еллісона (СЗЕ) включає в себе гастрин-продукуючу пухлину (гастринома — найчастіше у стінці дванадцятипалої кишки, підшлунковій залозі [зазвичай у головці] або у навколишніх лімфатичних вузлах, рідко інша локалізація) та постійно рецидивуючі пептичні виразки внаслідок вторинної до гіпергастринемії гіперпродукції соляної кислоти в шлунку. Більше, ніж половина пухлин мають множинну форму, а у 2/3 випадків є злоякісними. У 2/3 випадків — це спорадичні пухлини, а в 1/3 є складовою частиною синдрому множинних ендокринних неоплазій типу 1 (МЕН1 →розд. 12.2.2.1). Крім гастрину можуть секретувати АКТГ.

КЛІНІЧНА КАРТИНА ТА ПРИРОДНИЙ ПЕРЕБІГ

Симптоми, що формують клінічну картину СЗЕ спостерігаються у ≈1/2 хворих: симптоми тривалої виразкової хвороби, що важко піддається лікуванню; діарея, інколи стеаторея. Ознаки, що вказують на можливість СЗЕ, це: множинні виразки та виразки нетипової локалізації (дистальна частина дванадцятипалої кишки або порожня кишка), супутній тяжкий езофагіт, рецидиви виразок після фармакологічного або хірургічного лікування, супутні інсулінома, пухлина гіпофізу або гіперпаратиреоз (у випадку синдрому МЕН1). 2/3 пухлин мають злоякісний характер з різною динамікою прогресування (часом багаторічною). Пухлинні метастази найчастіше локалізуються у навколишніх лімфатичних вузлах, печінці, селезінці, середостінні та кістках.

ДІАГНОСТИКА

Допоміжні дослідження

1. Лабораторні дослідження:

1) концентрація гастрину ≥10 разів перевищує норму (у ≈1/3 хворих) при pH шлункового соку <2,1 — достовірний діагноз;

2) при нижчій концентрації гастрину — базальна шлункова секреція соляної кислоти (BAO) >15 ммоль/л та позитивний результат секретинового тесту (необхідно перервати на 3 тиж. застосування ІПП; введіть секретин в/в 2 ОД/кг маси тіла та визначте концентрацію гастрину в зразках крові, забір яких проведено на 2-й, 5-й, 10-й і 20-й хвилині дослідження; позитивний результат при концентрації гастрину >95 пмоль/л [200 нг/л] в одному зі зразків);

3) можуть спостерігатись відхилення, типові для інших пухлин, що входять до складу синдрому МЕН1 (напр. гіперкальціємія).

2. Ендоскопія: гіпертрофія складок слизової оболонки шлунка (>90 %), виразки у верхньому відділі ШКТ (≈75 % у цибулині дванадцятипалої кишки).

3. Візуалізаційні дослідження: рецепторна сцинтиграфія та ендосонографія [ендоскопічна ультрасонографія] (чутливість 80 %), УЗД, КТ, МРТ та селективна артеріографія (чутливість при спорадичних пухлинах ≈50 %).

Діагностичні критерії

Постановка діагнозу на основі характерної клінічної картини, типових відхилень у результатах додаткових досліджень та визначення локалізації пухлини при візуалізаційних дослідженнях.

Диференційна діагностика

Виразкова хвороба (особливо дванадцятипалої кишки); стани, що супроводжуються підвищеною концентрацією гастрину в крові — злоякісна анемія та G-клітинна гіперплазія у препілоричній частині шлунка (напр., при атрофічному гастриті, інфікуванні Н. pylori та станах після резекції шлунка зі збереженням препілоричної частини). Слід провести діагностику з метою виявлення синдрому МЕН1.

ЛІКУВАННЯ

Метою лікування є загоєння пептичних виразок та видалення, наскільки це є можливим, пухлини або пухлин, що продукують гастрин.

1. Інгібітори протонної помпи у вищих дозах, напр., омепразол 60–120 мг/добу, ланзопразол 75 мг/добу.

2. Хірургічне лікування (резекція) пухлини. Якщо візуалізаційні дослідження не виявили локалізації пухлини, виконується лапаротомія з детальною ревізією черевної порожнини. Після видалення пухлини стан ≈50 % хворих залишається задовільним впродовж багатьох років; решта вимагає онкологічного лікування.

Користуючись цією сторінкою МП Ви погоджуєтесь використовувати файли cookie відповідно до Ваших поточних налаштувань браузера, а також згідно з нашою політикою щодо файлів cookie