Перикардіальний випіт

класифікаціявгору

Класифікація перикардіального випоту на підставі:

1) часу від початку появи симптомів — гострий, підгострий і хронічний (утримується >3 міс.)

2) кількості — незначний (<10 мм при ехокардіографії), помірний (10–20 мм) і значний (>20 мм)

3) поширення — рівномірно поширений або локалізований (секвестрований) випіт

4) вид — трансудат, ексудат.

етіологіявгору

У розвинених країнах перикардіальна рідина зазвичай має ідіопатичний (<50%) або ятрогенний (15–20%) характер, у 10–25% випадків причиною є пухлина, у 15–30% — інфекція, а у 5–15% — системне захворювання сполучної тканини. У країнах, що розвиваються, основною причиною є туберкульоз (>60% випадків).

Клінічна картинавгору

Основні суб'єктивні симптоми це задишка при фізичному навантаженні, що посилюється до orthopnoë (ортопное), і біль в грудній клітці. Локальне стиснення може викликати нудоту, порушення ковтання, охриплість та гикавку. До неспецифічних симптомів належать кашель, слабість, швидка втома, анорексія та серцебиття.

При об'єктивному обстеженні можна не виявити жодних порушень. Класичні симптоми тампонади серця — див. нижче. Шум тертя перикарда чути рідко.

діагностикавгору

Допоміжні дослідження

1. Візуалізуючі дослідження

1) трансторакальне ехокардіографічне дослідження

2) РГ грудної клітки

3) КТ або МРТ серця при підозрі на: секвестрацію рідини в порожнині перикарда, потовщення чи пухлину перикарда, як і при супутніх патологічних змінах в грудній клітці.

2. Дослідження перикардіальної рідини — розд. I.B.12.

3. Лабораторне дослідження крові: СРБ та ін. Залежно від ймовірної етіології.

лікуваннявгору

Лікування залежить від кількості рідини в порожнині перикарда та етіології. Якщо випіт спричинив тампонаду серця або підозрюється бактеріальну чи неопластичну етіологію — необхідно виконати перикардіоцентез (розд. I.K.3) і встановити причину нагромадження рідини. У решті випадків потрібно визначити СРБ у сироватці: якщо рівень підвищений необхідно розпочати протизапальну терапію, як при перикардиті (розд. I.K.1); якщо не підвищений і відома інша причина нагромадження рідини, необхідно застосувати етоітропне лікування. Якщо не встановлено жодної причини нагромадження перикардіального випоту, його кількість є масивною (шар >20 мм при ехокардіографії), а нагромадження має хронічний характер (>3 міс.) — потрібно виконати перикардіоцентез з дренуванням порожнини перикарда; при меншій кількості рідини необхідно лише спостерігати за пацієнтом.

Специфічне лікування залежить від етіології рідини.

Прогноз і моніторингвгору

Прогноз залежить від етіології та кількості рідини. У пацієнтів з ідіопатичним перикардіальним випотом прогноз, зазвичай, сприятливий, а ризик ускладнень низький. Поява невеликої кількості ідіопатичної рідини (<10 мм), як правило, не вимагає моніторингу. Ідіопатична рідина у великій кількості впродовж >3 міс. пов'язана з ~30% ризиком прогресування до тампонади серця. У випадку помірної кількості рідини необхідно проводити ехокардіографічний моніторинг пацієнта кожні 6 міс., а при великій кількості — кожні 3–6 міс.