Методи та техніки дихальної фізіотерапії

Укладання хворого

Правильне укладення тіла хворого та зміни положення дозволяють оптимізувати відношення вентиляції до перфузії та обумовлюють ефективність застосованих процедур дихальної фізіотерапії. 

Укладання на спину активізує діафрагмальне дихання. У такому положенні діафрагма розміщена оптимально високо і отримує більшу амплітуду вдиху. Додаткове згинання нижніх кінцівок у колінних суглобах послаблює черевну стінку і підвищує ефективність вдиху.

Укладання на боці покращує вентиляцію легені, віддаленої від основи, активізуючи реберне дихання з цього боку і є хорошою позицією для тренування діафрагмального купола на тій стороні, на якій лежить хворий.

Напівсидяче положення корисне при захворюваннях, що перебігають із порушенням еластичності легеневої тканини та підвищенням бронхіального опору.

Сидяче положення з нахиленим тулубом вперед, з іммобілізацією плечового пояса (напр., опираючи передпліччя на коліна) покращує функцію діафрагми, мінімізує участь допоміжних дихальних м’язів у дихальному циклі, зменшує задишку.

Процедури, що відновлюють прохідність бронхіального дерева

Єдиним показанням до цих процедур є накопичення секрету у бронхіальному дереві. Основним фактором, що визначає ефективність дренажу, є правильна локалізація накопичення секрету.

1. Постуральний дренаж

Статичний постуральний дренаж (положення тіла): у положенні Тренделенбурга (обернене положення: вісь стегон вище осі плечей) хворий не повинен залишатися довше 30 хв (спочатку 10–15 хв); рекомендований загальний час становить 45–60 хв 2–3 × на день або 30 хв 4–5 х на день. Основними протипоказаннями до виконання дренажу в цьому положенні є: гострий періодінсульту, підозра на внутрішньочерепну кровотечу, аневризма аорти, гострий період інфаркту міокарда, тяжкі аритмії, асцит. Позиції для статичного постурального дренажу залежно від місця накопичення секрету — рис. II.P.1-1 і фільм II.P.1-1.

Динамічний постуральний дренаж: виконується в сидячому положенні. Він полягає у ритмічних змінах положення тулуба кожні декілька десятків секунд у поєднанні з одночасним виконанням інших допоміжних процедур для очищення бронхіального дерева (див. нижче). Активні дренажні вправи — це вид динамічного дренажу (рис. II.P.1-2, фільм II.P.1-2).

Процедури, що підвищують ефективність постурального дренажу

1. Вібрація грудної клітки

Рекомендується використовувати вібраційні пристрої, що генерують коливання з частотою 1000/хв (рис. II.P.1-3); мануальна вібрація не дуже ефективна. У багатьох випадках їх використання необхідне через протипоказання до поплескування грудної клітки. Ці пристрої передають вібрацію всередину грудної клітки. Вібрація грудної клітки доповнюється активною вібрацією бронхів, отриманою за допомогою спеціального апарату (рис. II.P.1-4, фільм II.P.1-3). Процедура високочастотної осциляції стінок грудної клітки виконується із застосуванням пояса або жилета, що прикриває грудну клітку. Цей пояс підключений до генератора, який у пульсному режимі енергійно накачує і відкачує з нього повітря, завдяки чому затискає і звільняє грудну клітку і викликає циркуляцію повітря в легенях

2. Спружинення ребер

Процедура полягає у стисненні нижньої частини грудної клітки під час видиху та раптовому звільненні стискання при початку вдиху (фільм II.P.1-4).

3. Поплескування грудної клітки

Найчастіше виконуєт фізіотерапевт рукою (однією або двома, одночасно або поперемінно). Рука розташована так, як для черпання води, рух поплескування повинен виникати у променево-зап'ястному суглобі. Процедуру проводять в напрямку від основи до верхівки легені (фільм II.P.1-5).

Абсолютні протипоказання до поплескування грудної клітки:

1) біль в ділянці грудної клітки невідомої етіології

2) пізня стадія остеопорозу, переломи ребер та хребців

3) новоутворення в діляці грудної клітки

4) гідроторакс

5) пневмоторакс

6) тромбоемболія легеневої артерії

7) кровотеча із дихальних шляхів

8) гостра серцева недостатність і тяжкі порушення ритму серця

9) аневризма аорти

4. Техніки ефективного кашлю (фільм II.P.1-6)

1) подвійне відкашлювання

2) кероване відкашлювання

3) посилюваний кашель

4) інтенсивний видих

5) відкашлювання, поєднане з інтенсивним видихом

5. Техніка посиленого видиху (forced expiratory technique – FET; фільм II.P.1-7)

Може бути альтернативним методом дренажу для хворих, які мають протипоказання до використання статичних дренажних позицій або поплескування.

Мета FET — навчити хворого самостійно відкашлювати секрет у кожному положенні. Він складається з 1–2 форсованих (швидких) видихів з подальшим періодом розслабляючого, керованого діафрагмального дихання. Видих робиться через відкритий рот, вимовляючи звук «х». Хворий із колапсом бронхів повинен виконувати видих через прикритий рот.

6. Техніка аутогенного дренажу — фільм II.P.1-8

Застосовується з метою зменшення в'язкості та переміщення секрету з дрібних бронхів до головних бронхів. Вона полягає у вдиханні різних об'ємів повітря з 3-секундною затримкою повітря на піку кожного вдиху. Завдяки цьому повітря потрапляє під секрет у дихальних шляхях різного діаметру і переміщує його в напрямку від малих до великих бронхів. У кінці фази видиху слід застосовувати техніку FET. У пацієнтів із колапсом бронхів рекомендується видих через злегка прикритий рот. Хворий виконує аутогенну техніку дренажу в основному в положенні сидячи або лежачи на спині. Також її можна застосовувати в типовому дренажному положенні, після поплескування і вібрації та перед ефективним кашлем. Існує 2 типи аутогенного дренажу: бельгійський (3 фази залежно від об’єму дихання — малий, середній, великий) та німецький (дихання індивідуальним для кожного хворого дихальним об'ємом)

7. Техніка активного циклу дихання (active cycle of breathing — ACB)

Застосовується для мобілізації та відхаркування секрету з бронхів. Вона полягає у виконанні наступної послідовності дій у дренажних положеннях:

1) кероване дихання (спокійне діафрагмальне дихання) — для підтримки адекватного тиску в дихальних шляхах та зниження опору для повітряного потоку

2) експансивні торакальні вправи (глибоке дихання — глибокий вдих і спокійний довгий видих) — збільшують ємність легенів, завдяки чому повітря може потрапити під накопичений секрет і спричинити його мобілізацію; їх зазвичай виконують разом із поплескуванням і струшуванням грудної клітки

3) посилений видих — він викликає переміщення секрету з менших бронхів до головних.

8. Позитивний тиск видиху (positive expiratory pressure — PEP)

Його отримують за допомогою застосування під час фізіотерапії приладів, що підвищують опір повітря в фазі видиху. Таким чином підвищується тиск в дихальних шляхах вище значень атмосферного тиску. PEP спричиняє відкривання дрібних бронхів, що полегшує переміщення накопиченого секрету у бік головних бронхів. PEP також може бути використаний як метод запобігання ателектазу та передчасному колапсу дрібних бронхів у хворих із емфіземою. Є також способом зменшення задишки. До приладів, які найчастіше застосовуються у фізіотерапії для створення позитивного тиску на видиху, належать серед іншого: маски PEP, прилад Mediflo Duo®, набір Atemtrainer® (використовується на видиху), TheraPEP®, SpiroMat® і Threshold PEP®.