Синдром Лінча

Синдром Лінча, раніше відомий як спадковий рак товстого кишківника, що не пов'язаний з поліпозом (hereditary non-polyposis colorectal cancer – HNPCC) є найпоширенішою причиною генетично обумовленого раку товстої кишки та відповідає за 1–3 % усіх випадків цього раку. Колоректальний рак при синдромі Лінча зазвичай розвивається в правій половині ободової кишки, а ризик його розвитку протягом життя становить 25–70 %. Синдром також пов'язаний з розвитком інших злоякісних новоутворень, особливо раку ендометрія (30–70 %), а також, меншою мірою, раку сечовидільної системи (8 %), тонкої кишки, яєчників (4–12 %), шлунку, підшлункової залози (4 %), жовчовивідних шляхів, мозку та шкіри. Хвороба успадковується за аутосомно-домінантним типом, а її розвиток спричинений мутацією одного з генів з групи mismatch repair (MMR), відповідальних за відновлення пошкодження ДНК (табл. III.F.10-2). Діагноз слід підтверджувати генетичними дослідженнями, які дозволяють діагностувати мутації генів MMR (імуногістохімічна оцінка 4 білків системи MMR) та нестійкість мікросателітів (microsatellite instability – MSI). На практиці для діагностики можуть бути корисними такі клінічні критерії, як модифіковані критерії Бетесда або більш популярні Амстердамські критерії II:

1) ≥3 родичів з гістологічно підтвердженим колоректальним раком або іншими новоутворенням, що спостерігається при синдромі Лінча (зокрема один родич І-го ступеня стосовно до інших)

2) рак, який зустрічається у ≥2 поколіннях

3) ≥1-го захворювання в осіб віком до 50-ти р.

4) виключення синдрому сімейного поліпозу.

Лікування колоректального раку, асоційованого з синдромом Лінча не відрізняється від лікування новоутворень спорадичного характеру, за винятком більш інтенсивного спостереження після лікування. 

У разі генералізації колоректального раку з нестійкістю мікросателітів (характерна особливість синдрому Лінча) можна застосовувати імунотерапію моноклональними антитілами (ніволумаб, пембролізумаб), які блокують рецептор запрограмованої клітинної смерті (PD-1) або його ліганд (PD-L1).

Кровні родичі хворих вимагають генетичних та колоноскопічних досліджень кожні 1–2 роки, починаючи з 25-ти років, та гастроскопічних досліджень кожні 1–3 роки з виконанням тестів на наявність інфекції Helicobacter pylori та ерадикацією у разі її виявлення. У жінок від 30-ти до 35-ти років потрібне щорічне визначення рівня маркеру CA–125 у сироватці крові, гінекологічне обстеження з УЗД статевих органів та біопсією слизової оболонки матки. Слід зважити доцільність видалення матки з яєчниками як превентивний захід щодо раку ендометрію і раку яєчників у жінок віком старше 40-ка років з підтвердженою мутацією і при відсутності репродуктивних планів.