Синдром Жильбера

лат. syndroma Gilberti

англ. Gilbert’s syndrome

Епідеміологіявгору

Найпоширеніший тип вродженої гіпербілірубінемії. Виявляється у 3–12 % осіб, у 1,5–7 разів частіше у чоловіків.

ЕТІОЛОГІЯ І ПАТОГЕНЕЗвгору

Синдром викликаний мутацією гена UGT1A1, який кодує фермент УДФ-глюкуронілтрансферазу 1A1 (UGT1A1), який кон’югує білірубін із залишками глюкуронової кислоти. Найпоширеніша мутація — UGT1A1*28, з аутосомно-рецесивним типом успадкування, викликає порушення експресії гена та зниження концентрації ферменту.

В японській популяції синдром Жильбера має нонсенс-мутацію в інших регіонах гена UGT1A1 (ця мутація успадковується за аутосомно-домінантним типом).

У людей із синдромом Жильбера активність UGT1A1 становить ≈30% від активності у здорових людей, що в нормальних умовах не викликає клінічних симптомів. Протягом періоду, коли виробляється більше білірубіну (напр., після фізичних вправ, голодування, стресу), кон’югація є недостатньою, що призводить до гіпербілірубінемії, яка проявляється жовтяницею. Фермент UGT1A1 також бере участь у метаболізмі деяких лікарських засобів (включаючи іринотекан та антиретровірусні препарати), отже, пацієнти з синдромом Жильбера, які приймають ці ЛЗ, мають підвищений ризик побічних ефектів.

Клінічна картинавгору

Зазвичай протікає безсимптомно, а гіпербілірубінемія діагностується випадково під час планових лабораторних досліджень у молодих безсимптомних людей без ознак гемолізу або захворювання печінки.

Більшість пацієнтів не відчувають симптомів. Періодично з’являється слабко виражена жовтяниця. Грипоподібні симптоми можуть виникати під час прогресування білірубінемії. Печінка і селезінка не збільшені.

ПРИРОДНИЙ перебігвгору

Захворювання зазвичай маніфестується в підлітковому віці, коли спостерігається фізіологічне збільшення концентрації білірубіну. Перебіг доброякісний, періодично з’являється не дуже інтенсивна жовтяниця. До факторів, що індукують жовтяницю, належать: стрес, фізичні навантаження, голодування, вживання алкоголю, лихоманка, а у жінок — передменструальний період. Рівні білірубіну мають доволі значну варіабельність, а у ≈25 % пацієнтів також можуть бути нормальними протягом достатньо тривалого часу.

ДІАГНОСТИКАвгору

Допоміжні дослідження

1. Біохімічний аналіз крові

1) періодично підвищений рівень некон'югованого білірубіну у сироватці крові, зазвичай <4–5 мг/дл (72–90 мкмоль/л)

2) інші біохімічні тести печінки (включаючи АЛТ, ЛФ та ГГТ) є нормальними

2. Функціональні тести

Виконуються для підтвердження діагнозу, на сьогодні все рідше і рідше, напр., тест із фенобарбіталом (30–50 мг п/о 3 × на день протягом 5–7 днів; він зменшує концентрацію білірубіну за допомогою індукції мікросомального UGT. Т. зв. проба з голодуванням (збільшення концентрації білірубіну після декількох днів голодування) у даний час не має значення через її низьку специфічність.

3. Генетичне дослідження

Ідентифікація мутації гена UGT1A1 підтверджує діагноз.

4. Інші

Біопсія печінки не показана (нормальний результат).

Диференційна діагностика

Інші причини гіпербілірубінемії з надлишком некон'югованого білірубіну (розд. III.A.7).

ЛІКУВАННЯвгору

Синдром Жильбера не потребує лікування. Пацієнтам слід уникати факторів, що посилюють гіпербілірубінемію.