Рідкісні вроджені гіпербілірубінемії

Загальна характеристика та відмінні ознаки — табл. III.J.9-1.

1. Синдром Кріглера-Найяра I типу

Дуже рідкісне захворювання (0,6–1/млн), що успадковується за аутосомно-рецесивним типом. Мутація гена UGT1A1 спричиняє повну відсутність активності UGT1A1 у гепатоцитах.

Клінічна картина: тяжка жовтяниця з високою концентрацією некон’югованого білірубіну в сироватці крові (≈20–45 мг/дл [340–765 мкмоль/л]), проявляється в перші дні після народження. Результати інших лабораторних досліджень є нормальними. Високий рівень білірубіну призводить до ядерної жовтяниці (kernicterus) та смерті новонародженого. У випадку деяких пацієнтів інтенсивне лікування дозволило їм досягти дорослого віку. Однак ризик розвитку ядерної жовтяниці зберігається протягом усього життя.

Діагноз підтверджується відсутністю активності UGT1A1 в біоптаті печінки. Також доступне генетичне тестування

Лікування: хронічна фототерапія 8–12 год/добу (викликає фотоізомеризацію білірубіну, що полегшує його секрецію в жовч). Також застосовується плазмаферез. Одужання можливе лише після трансплантації печінки.

2. Синдром Кріглера-Найяра II типу

Клінічна картина та перебіг захворювання слабше виражені, ніж при типі I. Точкові мутації гена UGT1A1 знижують активність UGT1A1 (<10 % від норми), отже, кон'югований білірубін все ж присутній у плазмі, як правило, в концентрації <20 мг/дл.

Діагноз: ставлять зазвичай після періоду новонародженості. Неврологічних симптомів немає. За винятком гіпербілірубінемії, інші лабораторні дослідження в межах норми. У дітей старшого віку та дорослих інші захворювання або стрес призводять до періодичного підвищення рівня білірубіну в крові.

Лікування: у новонароджених застосовують фототерапію та періодично фенобарбітал (5–10 мг/кг/добу), який може знизити рівень білірубіну до 36–90 мкмоль/л (2–5 мг/дл). У подальшому - через задовільний прогноз — лікування не є необхідним.

3. Синдром Дабіна-Джонсона

Причиною є мутація гена ABCC2, що призводить до відсутності експресії в мембрані гепатоцитів білка MRP2 (multidrug resistance-related protein), який транспортує кон'югований білірубін до жовчних проток.

Клінічна картина: хвороба рідко маніфестується у новонароджених, має доброякісний перебіг (зазвичай безсимптомний, періодично виникає біль у животі), не призводить до фіброзу або цирозу печінки. У печінці накопичується характерний чорний пігмент (полімеризовані метаболіти білірубіну - подібні до меланіну в лізосомах).

Діагноз: рівень кон'югованого білірубіну в сироватці крові рідко перевищує 20 мг/дл, а активність ферментів печінки знаходиться в межах норми. Не потрібно виконувати біопсію печінки. Генотипування гена ABCC2 допомагає поставити діагноз.

Лікування: не потрібно.

4. Синдром Ротора

Дуже рідкісна форма спадкової гіпербілірубінемії.

Клінічна картина та перебіг подібні до синдрому Дабіна-Джонсона. Проявляється в неонатальний період або в ранньому юнацькому віці. У крові спостерігається надлишок кон’югованого білірубіну через дефект захоплення та виведення з гепатоцитів, однак на відміну від синдрому Дабіна-Джонсона в печінці не відкладається чорний пігмент. Гіпербілірубінемія рідко перевищує 5 мг/дл.

Діагностика: важливо виявити підвищений рівень копропорфіринів у сечі (2–5 × ВМН, 65 % копропорфірину I). Холесцинтиграфія, яка рідко показана, виявляє затримку захоплення білірубіну та його виведення переважно нирками. Біопсія печінки не виявляє змін (відсутність пігменту, який спостерігається при синдромі Дабіна-Джонсона).

Лікування: не потрібно.