Субклінічний гіпертиреоз

лат. hyperthyreosis subclinica

анг. subclinical hyperthyroidism

Визначеннявгору

Субклінічний гіпертиреоз – це стан легкого тканинного надлишку ГЩЗ, при якому, попри відсутність явних і однозначних симптомів, виявляється знижений рівень ТТГ, а концентрації FT4 і FT3 не перевищують верхньої межі норми (але можуть до неї наближатися). Цей стан теж визначають як малосимптомний або прихований гіпертиреоз, оскільки ретельніші суб’єктивне і об'єктивне обстеження, а також додаткові дослідження можуть виявити малопомітні симптоми надлишку ГЩЗ. Використовується також термін „субтоксичний зоб”, особливо якщо виявляється вузловий зоб.

 етіологія і епідеміологіявгору

Субклінічний гіпертиреоз буває раннім симптомом кожного захворювання, що перебігає з гіпертиреозом (рис. IV.B.3-1). Також може розвиватися при екзогенному надлишку ГЩЗ:

1) навмисному – викликаному лікуванням супресивними дозами L-T4, які застосовуються при раку щитоподібної залози

2) ненавмисному – у результаті передозування L-T4 під час лікування гіпотиреозу або зобу.

У деяких випадках не вдається точно визначити причину субклінічного гіпертиреозу, що обґрунтовує виокремлення цього діагнозу. Частота виникнення вища серед осіб похилого віку.

клінічна картина та типовий перебігвгору

Типові симптоми гіпертиреозу зазвичай не спостерігаються (табл. IV.B.2-1 і табл. IV.B.3-1). Симптоми при невеликому надлишку ГЩЗ можуть взагалі не виявлятися або обмежуватися відчуттям серцебиття і зареєстрованими на ЕКГ порушеннями серцевого ритму. Найчастіше спостерігається тахікардія або аритмія (у 3 рази вищий ризик фібриляції предсердь, надшлуночкові і, рідше, шлуночкові екстрасистоли). Окрім того, можна виявити потовщення комплексу інтима-медіа сонної артерії, рідше збільшення маси лівого шлуночка серця та порушення його діастолічної функції. Стійкий субклінічний гіпертиреоз призводить до зменшення мінеральної щільності кісток, з чим пов'язане підвищення ризику переломів.

Під час перебігу хвороби аж у ≈50% випадків розвивається спонтанна нормалізація рівня ТТГ, а ризик прогресування до маніфестного гіпертиреозу складає ≈5% за рік (його може індукувати експозиція до йоду). Нелікований прихований гіпертиреоз (особливо у хворих похилого віку і з ТТГ <0,1 мМО/л) пов'язаний з підвищеним ризиком серцево-судинних ускладнень.

діагностикавгору

Діагноз встановлюють на підставі гормональних досліджень. Рівні вільних ГЩЗ у сироватці є нормальними, можуть наближатися до верхньої межі норми, натомість рівень ТТГ знижений і відображає надлишок ендогенних гормонів щитоподібної залози (ТТГ <0,1 мМО/л або ТТГ 0,1-0,4 мМО/л – легка форма). Необхідно виключити інші причини зниженої концентрації ТТГ у сироватці (у т. ч. застосування деяких препаратів, напр., глюкокортикостероїдів або допаміну; кінець I триместру вагітності).

Виявлення стійкого зниження рівня ТТГ потребує проведення диференційної діагностики з метою встановлення причини ендогенного надлишку ГЩЗ (УЗД щитоподібної залози, визначення антитиреоїдних антитіл, сцинтиграфія щитоподібної залози).

лікуваннявгору

Межа з клінічно явним захворюванням є невиразною, і тому тактика при субклінічному гіпертиреозі має брати до уваги його етіологію, супутні хвороби і вік пацієнта. Якщо немає інших симптомів захворювань щитоподібної залози, то лікування однозначно показане у хворих похилого віку (≥65 років) з концентрацією ТТГ <0,1 мМО/л, а у молодших пацієнтів (<65 років) – тільки коли є супутні чинники ризику (серцево-судинне захворювання, остеопороз, менопауза) і/або симптоми гіпертиреозу. Дозволяється спостереження без лікування у пацієнтів, які не мають ні інших ознак захворювань щитоподібної залози, ані захворювань серцево-судинної системи.

Згідно з рекомендаціями European Thyroid Association (ЕТА) і АТА іноді можна зважити проведення лікування при субклінічному гіпертиреозі з рівнем ТТГ 0,1-0,4 мМО/л, але тільки у хворих віком ≥65 років, особливо при наявності супутньої серцево-судинної патології, а у молодших пацієнтів – тільки у випадку тяжкого супутнього захворювання серця або наявності симптомів гіпертиреозу.

При субклінічному гіпертиреозі, викликаному лікуванням L-T4, алгоритм дій залежить від показів до застосування цього ЛЗ. У хворих на рак щитоподібної залози спочатку застосовується β-блокатор, який дуже часто виявляється ефективним, і тільки потім вирішується питання зменшення дози L-T4. Якщо субклінічний гіпертиреоз виявляється у хворого, який лікувався з приводу гіпотиреозу або еутиреоїдного зобу, необхідно терміново зменшити дозу L-T4.