Хронічні медикаментозні тиреоїдити

1. Інтерферон альфа

Інтерферон альфа – препарат, який застосовується, зокрема, при лікуванні вірусного гепатиту С. ЛЗ активує продукцію аутоантитіл, у т. ч. антитиреоїдних, у генетично схильних осіб. Найчастіше виявляється підгострий лімфоцитарний тиреоїдит, але його безбольова форма зустрічається дуже рідко. При перебігу хронічного аутоімунного запалення може розвиватися гіпотиреоз, також є ризик розвитку виникнення ДТЗ. Запальний процес у щитоподібній залозі повністю не регресує – у частини хворих виявляється хронічний тиреоїдит, навіть через багато років після закінчення лікування інтерфероном альфа.

2. Аміодарон

Цей протиаритмічний препарат є високойодованим похідним бензофурану. У 14-18% випадків аміодарон викликає порушення функції щитоподібної залози – гіпотиреоз (amiodarone induced hypothyroidism – AIH) або тиреотоксикоз (amiodarone induced thyrotoxicosis – AIT). У регіонах з нормальним надходженням йоду до організму частіше розвивається АІН, натомість АІТ переважає у регіонах з дефіцитом йоду. АІТ може розвиватися на тлі вже існуючої хвороби щитоподібної залози (тип І), але також у осіб з початково здоровою залозою (тип ІІ) – розд. IV.B.3.5. АІТ типу І пов'язаний з підвищеною продукцією ГЩЗ, яка активується надлишком йоду, проте при АІТ типу ІІ відбувається деструкція залози і вивільнення гормонів з ураженого органу. Часто зустрічаються змішані форми.