Мінералокортикостероїди

Синтез альдостерону контролюється  ренін-ангіотензиновою системою. Найважливішу роль в стимуляції синтезу альдостерону відіграє ангіотензин ІІ  та іони калію. Допоміжну дію виявляють АКТГ, β–ендорфін, ендотелін та вазопресин. В юкстагломерулярному апараті нирок утворюється ренін – ензим, який відщеплює  від ангіотензиногену (α2- глобуліну, який синтезується в печінці) біологічно неактивний декапептид – ангіотензин І. Секрецію реніну збільшують гіповолемія, падіння перфузійного тиску в нирках, дефіцит натрію, зменшення вмісту натрію в щільній плямі, збудження симпатичної нервової системи, а також простагландину PGE2###XE "Prostagladyna PGE2 a renina: : : : : : "###  та PGI2. Гіперволемія, блокада симпатичної нервової системи та значне надходження натрію навпаки пригнічують секрецію реніну. Значне надходження калію (дієта, багата калієм) пригнічує вивільнення реніну нирками, але стимулює секрецію альдостерону наднирковими залозами. Ангіотензинперетворюючий фермент (АПФ) перетворює ангіотензин І на ангіотензин ІІ; в ході дальших перетворень ангіотензину І та ІІ можуть утворюватись інші біологічно активні ангіотензини. Ангіотензин ІІ за участю АТ-1 та АТ-2–рецепторів викликає різні ефекти (розд. I.M),  зокрема збільшує активність 18-гідроксилази та 18-оксидази в клубочковій зоні кори надниркових залоз  та, таким чином, стимулює секрецію альдостерону, діючи синергічно з іонами калію. Головними інгібіторами синтезу альдостерону є передсердний натрійуретичний пептид (ANP), дофамін, соматостатин та оксид азоту. ДОК – МКС, дія якого значно слабша, ніж альдостерону – синтезується як в клубочковій, так і в пучковій зоні, а його секреція залежить від АКТГ.

МКС є необхідними для підтримання фізіологічного балансу натрію і калію та об’єму позаклітинної рідини. Мінералокортикостероїдні рецептори знаходяться в нирках, привушних слинних залозах, товстому кишківнику, кровоносних судинах, головному мозку та серці. Альдостерон обумовлює реабсорбцію Na+ та екскрецію K+ i H+ в дистальній частині нефрону. Надмірна секреція альдостерону у КРНЗ призводить до затримки води та натрію, збільшення екскреції  K+ i Mg++, зменшення концентрації натрію в слині та в поті, а також концентрації калію в м’язах. У здорових осіб, які споживають нормальну кількість натрію, застосування альдостерону спочатку призводить до затримки води, але через короткий проміжок часу наступає так званий феномен «ухилення» - дія альдостерону припиняється, виникає спонтанний діурез із нормалізацією рівня волемії, натомість зберігається підвищена екскреція калію. Такий стан спостерігається у хворих з автономною секрецією альдостерону.

Альдостерон, діючи синергічно з ангіотензином ІІ, викликає гіпертрофію, ремоделювання та фіброз серця і судинної стінки, а також порушує функцію ендотелію. У нирках, особливо, при збільшеному споживанні натрію, надлишок альдостерону призводить до пошкодження артеріол середнього і малого калібру та до розвитку нефропатії. Крім того, МКС підвищують артеріальний тиск шляхом активації специфічних рецепторів у ЦНС.

Мінералокортикостероїдні рецептори не є селективними. Здатність до зв’язування з цими рецепторами має не тільки альдостерон, але також кортизол (але не кортизон). Кількість кортизолу, що секретується наднирковими залозами (10–20 мг/добу) в багато разів перевищує секрецію альдостерону (100–150 мкг/добу). 11β- гідроксистероїдна дегідрогеназа ІІ типу (11β-HSD-2), яка каталізує перетворення кортизолу на кортизон, «охороняє» мінералокортикостероїдні рецептори від впливу кортизолу.