1. pH
Попри те, що pH визначає концентрацію іонів водню (від’ємний логарифм концентрації H+), його традиційно зараховують до фізичних властивостей сечі, виражаючи її кислотність або лужність. Зазвичай становить 5-6, але може коливатися від 4,5 до 8 (концентрація H+ у цьому діапазоні pH може змінитися 3000 разів – від 30 000 нмоль/л до 10 нмоль/л). Закислення сечі необхідно визначати в умовах контрольованого надходження донорів H+ (напр. NH4Cl) або основ (NaHCO3). З метою визначення виду канальцевого дефекту в діапазоні секреції H+, допоміжним теж є одночасне визначення pCO2 сечі та крові.
2. Колір
У нормі сеча є прозорою, світло-жовтого кольору. При наявності домішок сеча може набувати кольору:
1) темно-червоно-коричневого – кров, гемоглобін та метгемоглобін, міоглобін, порфірини (сеча темніє після тривалого відстоювання), жовчні барвники, меланін або гомогентизинова кислота (сеча темніє після тривалого відстоювання), фенол або крезол, лікарські засоби (саліцилати, фенацетин, метронідазол, нітрофурантоїн, хлорохін, метилдопа, леводопа, фенотіазин)
2) червоно-рожевого – еритроцити, гемоглобін або міоглобін (у меншій кількості), порфірини (якщо сеча довго не відстоюється), бромосульфофталеїн і фенолосульфофталеїн (в лужній сечі), лікарські засоби (рифампіцин, фенітоїн, азатіоприн, дефероксамін), бактерії (Serratia), барвник, що мітиться у червоних буряках та рижиках (їстівні гриби)
3) молочно-білого, каламутного – жири (хілурія), бактерії і лейкоцити (піурія), осаджені фосфати
4) зелено-синього – білірубін, лікарські засоби (вітамін B2, амітриптилін), бактерії (Pseudomonas aeruginosa).
3. Каламутність
Може бути викликана:
1) найчастіше – осадженням фосфатних або уратних кристалів
2) рідше – секретом простати або піурією.
4. Запах
Причини іншого запаху:
1) спожита їжа – напр. спаржа
2) порушення амінокислотного обміну – напр. запах мишачої сечі у пацієнтів з фенілкетонурією
3) порушення вуглеводного обміну – запах ацетону, що свідчить про кетонурію
4) пухлина сечової системи у стадії розпаду
5) наявність гною в сечі.
5. Відносна щільність (питома вага)
Залежить від кількості та виду осмолітів (сечова кислота, сечовина, електроліти, рентгенконтрастні речовини, глюкоза, виражена протеїнурія). За допомогою тест-смужок відносна щільність визначається опосередковано на основі концентрації електролітів, які містяться в сечі. Дослідження, виконане таким способом, не виявляє змін відносної щільності сечі, що залежать від наявності в ній глюкози, деяких лікарських засобів або йодовмісних рентгенконтрастних речовин. Крім того, в сечі з сильно залуженою реакцією можна отримати занижені результати, а при наявності білка концентрацією >1 г/л – завищені. Тому це дослідження має орієнтовний характер і у випадку отримання сумнівних результатів або їх великого діагностичного значення (напр. при проведенні дегідратаційно-вазопресинової проби) необхідно виконувати вимірювання відносної щільності у лабораторії, використовуючи урометр або рефрактометричне вимірювання.
Відносну щільність сечі необхідно визначати в осіб, які протягом 8-10 год не вживали жодних рідин (тобто в умовах гідропенії), без набряків, які споживають їжу з нормальним вмістом натрію та білка. Нормальна відносна щільність, визначена у стандартних умовах, зазвичай становить >1,023 г/мл в осіб віком ≤60-ти років.
Причини порушення щільності сечі:
1) гостре або хронічне пошкодження нирок (як правило, тубулоінтерстиціальне)
2) електролітні порушення – гіперкальціємія, гіпокаліємія
3) дефіцит вазопресину або дефект рецептора до цього гормону
4) гіпо- або гіпертиреоз
5) гіперкортицизм (гіпокаліємія).
На порушення щільності сечі вказує ізостенурія, тобто збереження відносної щільності на рівні ≈1,010 г/мл.
Відносна щільність сечі >1,035 г/мл завжди говорить про наявність у сечі нефізіологічного компонента (глюкози, манітолу, рентгенконтрастної речовини, етанолу).
Правильно проведена проба з обмеженням рідини (дегідратаційна проба – розд. IV.A.3.3.1) є простим і дуже цінним показником морфологічної та функціональної цілісності конкретних ниркових структур.