Моноклональна гамапатія невиясненого генезу

ang. monoclonal gammopathy of undetermined significance (MGUS)

MGUS – це стан, при якому наявність моноклонального білка визначається у людей без жодного із захворювань, в ході яких може продукуватися моноклональний білок. Класифікація і критерії діагностики - табл. VI.G.5-3. MGUS частіше зустрічається у людей, у яких родич 1-го ступеня спорідненості хворіє на MGUS або страждає від новотвору лімфатичної системи.

MGUS - найпоширеніша білкова аномалія, яка зустрічається у білої раси в Європі та США. У людей > 50-ти років  виникає з частотою 3,2% і вважається передраковим станом, який є попередником множинної мієломи (69%), макроглобулінемії Вальденстрема (11%), AL-амілоїдозу (12%) або іншого лімфопроліферативного новоутворення(8%). Ризик прогресування до вищезгаданих захворювань становлять 1-1,5% / рік для MGUS IgM, 0,5-1% / рік для MGUS не-IgM і 0,3% для MGUS легких ланцюгів. У групі хворих з найпоширенішою формою MGUS (MGUS не-IgM) більшість (69%) – складають пацієнти з білком IgG. Проточна цитометрія виявляє наявність у кістковому мозку двох популяцій плазмоцитів: моноклональної з аберрантним імунофенотипом та нормальної поліклональної, яка зустрічається не часто. Генетичні порушення при MGUS схожі з тими, що спостерігаються при мієломі, хоча відносна частота їх поширення може бути різною. Приблизно у 50% пацієнтів з MGUS IgM наявна мутація L265 гену MYD88, а ~ 20% мають мутацію гена CXCR4 (розд. VI.G.5.4).

MGUS перебігає безсимптомно і зазвичай виявляється випадково при електрофорезі. У кожному випадку MGUS потрібно виконати загальний аналіз периферичної крові, визначити рівень кальцію та креатиніну в сироватці крові, концентрацію вільних легких ланцюгів в сироватці, імунофіксацію сироваткового білка та електрофорез білка в добовому зборі  сечі. Удеяких пацієнтів також потрібно виконати трепанобіопсія кісткового мозку та візуалізація кісток (рентген або низькодозована КТ цілого тіла). Ці дослідження можуть бути відкладені у пацієнтів, які не мають нез'ясованих симптомів та лабораторних порушень, із низьким рівнем парапротеїну - тобто, MGUS nie-IgM низького ризику  (IgG <15 г / л і нормальне співвідношення κ / λ), MGUS IgM <15 г / л та MGUS легких ланцюгів із співвідношенням κ / λ 0,125–8.

Після встановлення діагнозу стан пацієнтів слід заново оцінити через 6 місяців (суб'єктивне та об’єктивне обстеження, аналіз крові, електрофорез сироваткових білків, концентрацію вільних легких ланцюгів , рівень креатиніну і кальцію в сироватці) для визначення динаміки прогресування. Подальше спостереження (вищезазначена діагностика) проводиться один раз на рік у більшості хворих, за винятком MGUS не-IgM низького ризику (див. вище). Ці пацієнти потребують повторної діагностики лише у разі появи симптомів, що свідчать про прогресування. Можна також розглянути можливість припинення моніторингу у пацієнтів > 80-го року життя, або у пацієнтів з очікуваною тривалістю життя <5-ти років. Дехто також рекомендує проводити моніторинг NT-proBNP та альбумінурії у пацієнтів з MGUS з ненормальним співвідношенням k / λ. У 2–5% випадків MGUS моноклональний білок в низькій концентрації може зникнути - спонтанно або після лікування аутоімунного захворювання або інфекції.

Не рекомендується починати лікування MGUS для того щоб запобігти неопластичній трансформації. Прогресування до симптоматичного новоутвору слід запідозрити при наявності анемії, кардіоміопатії, патологічного перелому, збільшення печінки, гіперкальціємії, гіпервіскозного синдрому, остеолізу, збільшення язика, нефротичного синдрому, ниркової недостатності, нейропатії, геморагічного діатезу, діареї, непрохідності або збільшення концентрації моноклонального білка  до значень, що спостерігаються при мієломі (табл. VI.G.5-4).

При MGUS крім того має місце в 2-3 рази вищий ризик бактеріальних та вірусних інфекцій (через зниження рівня нормальних поліклональних імуноглобулінів), остеопорозу та переломів кісток, тромбозу глибоких вен та інших новоутворів (солідних чи мієлоїдних). Середня загальна виживаність людей з MGUS з моменту встановлення діагнозу становить 8 років (проти 11-12 років у загальній популяції).