Синдром верхньої апертури грудної клітки

лат. syndroma aperturae thoracis superioris

англ. thoracic outlet syndrome

Компресія нервів становить >90% випадків синдрому верхньої апертури грудної клітки. Найчастіше відбувається стиснення нижнього стовбура плечового сплетення (передні гілки спинномозкових нервів C8 і Th1). Плечове сплетіння, проходячи разом з підключичними судинами від шиї до пахвової порожнини, може бути стиснено найчастіше між:

1) переднім та середнім драбинчастим м'язом та першим ребром (найчастіше)

2) ключицею і першим ребром

3) дзьобоподібним відростком лопатки, сухожиллям малого грудного м'яза і  стінкою грудної клітки.

На цій підставі традиційно виділяюється 3 форми синдрому верхньої апертури грудної клітки, які на практиці важко відрізнити.

Причини: найчастіше вроджені дефекти або анатомічні варіанти: додаткові шийні ребра (у 20% хворих) або додаткові пасма зв'язок, м'язів або сухожиль. Також може бути наслідком щільного розташування нормальних анатомічних структур, напр. у людей з добре розвиненими м'язами цієї області.

Симптоми: на початку виникають порушення чутливості в ділянці іннервації здавленого нерва (в області C5-Th1), вони супроводжуються парестезією і болем. Можуть бути викликані або посилені внаслідок підняття кінцівки або рухами шиї. Пізніше розвиваються рухові порушення і м'язові атрофії. У випадку стиснення нижнього стовбура симптоми порушення чутливості стосуються в основному медіальної поверхні верхньої кінцівки, охоплюючи IV і V пальці (в ділянці руки діапазон наближений  до іннервації ліктьового нерва), а рухові порушення, в основному, коротких м'язів руки (необхідно диференціювати з синдромом зап'ястного каналу).

Діагностика: вимагає неврологічного обстеження та візуалізаційних методів дослідження. Необхідно взяти до уваги інші супутні компресійні синдроми (напр. синдром зап'ястного каналу).

Лікування: метою консервативного лікування є зміцнення м'язів-підіймачів лопатки, тобто ромбовидного та трапецієподібого м'язів. Слід уникати надмірного відведення і підняття верхньої кінцівки. Хірургічне лікування ефективне тільки у частини хворих, і точне визначення причини синдрому є необхідним перед прийняттям рішення щодо операції.