Синдром надмірного бактеріального росту (СНБР), також відомий як дисбактеріоз верхніх відділів травного тракту, це останнім часом дуже «модний» діагноз. Найімовірніше, з цього виникає його щоразу частіше діагностування. Однак ми повинні поставити собі основне питання — чи справді діагноз СНБР завжди ставлять правильно, особливо у дітей із неспецифічними скаргами функціонального характеру з боку шлунково-кишкового тракту.
При маніфестному СНБР спостерігається надмірне розмноження в тонкому кишечнику мікроорганізмів, які зазвичай колонізують товстий кишечник, що призводить до розладів травлення та всмоктування; це особливо стосується жирів та вітаміну В12. До групи ризику розвитку СНБР входять пацієнти з синдромом короткої кишки та неспецифічними запальними захворюваннями кишечника, новонароджені та немовлята з вадами шлунково-кишкового тракту, а також хворі з цукровим діабетом.
До типових симптомів СНБР належать: бурчання, переливання, біль у животі, стеаторея та втрата маси тіла. В результаті якісних та кількісних дефіцитів, пов'язаних із синдромом мальабсорбції, можуть розвинутися: мікроцитарна анемія (дефіцит заліза), мегалобластна анемія (дефіцит вітаміну В12), полінейропатія (дефіцит вітаміну В12), тетанія (гіпокальціємія), порушення зору (дефіцит віт. А), а також дерматит (дефіцит цинку).
Найпростішим і найдоступнішим діагностичним дослідженням, що проводиться для підтвердження СНБР, є водневий дихальний тест після навантаження глюкозою або лактулозою, але чутливість та специфічність тесту складають відповідно 82% і 62,5% (для глюкози) та 86% і 56% для лактулози. Більше того, його результат не можна інтерпретувати ізольовано від клінічних симптомів. Може виявитись, що справжня причина симптомів зовсім інша.
При маніфестному СНБР (діарея + анемія + порушення харчового статусу) основою лікування є антибіотикотерапія і, звичайно, етіотропне лікування, якщо вдається визначити фактори ризику. Лікування, якому надається перевага, включає метронідазол, рифаксимін, амоксицилін з клавулановою кислотою та хінолони. Рішення про ініціацію лікування може бути суперечливим, якщо симптоми спостерігаються у здорового підлітка із нормальним харчовим статусом, лише з рецидивуючим неспецифічним болем у животі та позитивним водневим дихальним тестом.
Слід пам’ятати, що збільшення концентрації видихуваного водню може бути спричинене надмірним ростом бактерій, що відбувається лише у верхніх дихальних шляхах (напр., мигдаликах) та/або в ротовій порожнині. Здається, що використання антибіотиків у таких випадках є помилковим. Звичайно, у пацієнтів з дуже докучливими симптомами синдрому подразненого кишечника, що перешкоджають нормальному функціонуванню дитини та його сім'ї, щодо яких вичерпано інші терапевтичні можливості, можна спробувати лікування з метою полегшення симптомів. Однак у таких випадках, як завжди в житті, слід використовувати здоровий глузд і перед тим, як розпочати антибіотикотерапію, врахувати баланс ускладнень, які можуть розвинутися в результаті непотрібного лікування.
1. Bures J., Cyrany J., Kohoutova D. i співавт.: Small intestinal bacterial overgrowth syndrome. World J. Gastroenterol., 2010; 16 (24): 2978–2990
2. Gasbarrini A., Corazza G.R., Gasbarrini G. i співавт.: Methodology and indications of H2-breath testing in gastrointestinal diseases: the Rome Consensus Conference. Aliment. Pharmacol. Ther., 2009; 29 (1): 1–49
3. Vanderhoof J.A., Young R.J.: Etiology and pathogenesis of bacterial overgrowth. Clinical manifestations and diagnosis of bacterial overgrowth. Treatment of bacterial overgrowth UpToDate online, vol 18.1; Wellesley, 2010. Available at www.uptodate.com