Гіпопаратиреоз

Базові фізіологічні відомості

У ≈90 % людей є 4 паращитоподібні залози (ПЩЗ), у інших — більше (до 8) або менше. Зазвичай, розміщені за щитоподібною залозою (ЩЗ) поблизу її верхніх і нижніх полюсів; у ≈10 % осіб одна або більше залоз мають нетипове розташування, напр., у ЩЗ, тимусі, перикарді чи середостінні. ПЩЗ секретують паратгормон (ПТГ). Головним регулятором секреції ПТГ є концентрація іонізованого кальцію в сироватці — гіпокальціємія активує секрецію ПТГ, а гіперкальціємія гальмує. Підвищення секреції ПТГ у відповідь на гіпокальціємію відбувається тільки тоді, коли немає дефіциту магнію. Важливими чинниками, що гальмують секрецію ПТГ, є також вітамін D та його активні метаболіти, напр., 1,25(OH)2D3. ПТГ підвищує синтез 1,25-дигідроксихолекальциферолу (1,25(OH)2D3) в нирках та збільшує реабсорбцію кальцію в дистальних канальцях, а реабсорбцію фосфатів гальмує. За посередництвом 1,25(OH)2D3 збільшується всмоктування кальцію та фосфатів у кишківнику. ПТГ у фізіологічній концентрації має значний вплив на процеси формування та перебудови кісток, викликає підвищення кальціємії і фосфатурії, а також зниження фосфатемії; при надлишку ПТГ переважають остеолітичні процеси. Гіперфосфатемія в свою чергу призводить до зниження рівня кальцію в сироватці, пригнічення синтезу 1,25(OH)2D3, а також безпосередньо стимулює секрецію ПТГ шляхом незалежним від гіпокальціємії та дефіциту 1,25(OH)2D3. Зниження рівня неорганічного фосфору стимулює синтез 1,25(OH)2D3, навіть за відсутності ПТГ. Кальцитонін — гормон, який секретується парафолікулярними клітинами щитоподібної залози (т. зв. С-клітинами) — пригнічує остеолітичний вплив ПТГ і 1,25(OH)2D3, підвищує всмоктування кальцію в шлунково-кишковому тракті, стимулює синтез 1,25(OH)2D3 в нирках. Новими, нещодавно дослідженими, ланками регуляції кальцієво-фосфорного обміну є фосфатоніни (зокрема, фактор росту фібробластів 23 [FGF-23]), а також білок Клото.

Визначення концентрації ПТГ у сироватці крові: біологічна активність ПТГ пов’язана з N-кінцевим фрагментом молекули. У сироватці крові виявляються, передусім, цілі молекули ПТГ (ПТГ 1–84), а також С-кінцеві фрагменти (ПТГ 7–84). У даний час повсюдно тестами 2-го покоління визначають т. зв. інтактний ПТГ (iPTH) — суму концентрацій ПТГ-(1–84) та ПТГ-(7–84), норма: 1,1–6,7 пмоль/л (10–60 пг/мл). Тести 3-го покоління визначають т. зв. біо-інтактний ПТГ (bio iPTH) — концентрацію загального ПТГ-(1–84), норма: 6–37 пг/мл. Відмічено, що визначення ПТГ тестами 2-го та 3-го поколінь має однакову діагностичну цінність при виявленні первинного гіперпаратиреозу (первинного ГПТ). Повноцінна діагностична цінність результату аналізу рівня ПТГ у пацієнтів з первинним ГПТ досягається тільки після повної компенсації дефіциту вітаміна D. Проте верхньої межі нормальної концентрації 25-OH-D у пацієнтів з первинним ГПТ не визначено; запропоновано концентрацію ≥75 нмоль/л (30 нг/мл), але <125 нмоль/л (50 нг/мл).