Інфекція, викликана вірусом геморагічної лихоманки Ебола

Етіопатогенезвгору

1. Етіологічний фактор: 4 види вірусів з роду Ebola (EV), родини Filoviridae: з родини Zaire ebolavirus, Sudan ebolavirus, Tai Forest ebolavirus, Bundibugyo ebolavirus. EV може виживати в навколишньому середовищі до 6 днів, але чутливий до УФ, висихання та високої температури (його інактивація відбувається при температурі 60 °C через 1 год або при 100 °C протягом 5 хв). Чутливий до дезінфікуючих засобів і препаратів, що містять гіпохлорит натрію. Стійкий до охолодження та заморожування.

2. Патомеханізм: →розд. 18.1.10.1.

3. Резервуар і шлях передачі: природним резервуаром найімовірніше є кажани з родини Pteropodidae. Інфекція передається переважно контактним шляхом — через прямий контакт пошкодженої шкіри або неушкоджених слизових оболонок з кров’ю, виділеннями людини, інфікованої або померлої від геморагічної лихоманки Ебола (EVD); інфекційним матеріалом є рідини організму і всі тканини. Для передачі інфекції необхідний тісний контакт з хворою людиною або в період реконвалесценції. Близьким контактом вважається перебування на відстані до 1 м від хворого на EVD або більш тривале перебування в одному приміщенні без використання засобів індивідуального захисту та рукостискання без рукавичок із хворим на EVD (коротка зустріч з інфікованою людиною (напр., прогулянка або транспортування через коридор лікарні) не вважається близьким контактом).

Зараження також може відбутися через шкіру (порізи, уколи інструментарієм, забрудненим біологічним матеріалом) і статевим шляхом (EV виявлявся в спермі навіть через багато місяців після інфікування). Також ймовірно, що EV передаються повітряно-крапельним шляхом (переважно під час медичних процедур з утворенням аерозолю). Персистуюча інфекція у реконвалесцентів може бути причиною рецидиву захворювання.

4. Фактори ризику зараження: контакт з інфікованими кажанами, з хворими або мертвими іншими тваринами, зараженими EV, що заселяють дощові ліси Африки, подорожі до місць, де є епідемія EVD. Медичний та немедичний персонал може заразитися при неналежному виконанні медичних процедур та незастосуванні індивідуальних засобів індивідуального захисту під час контакту з особою, інфікованою EV, або її виділеннями, екскрементами, тканинами.

Експозицією, пов’язаною з високим ризиком інфікування, вважається:

1) безпосередній особистий контакт обличчям до обличчя без застосування засобів індивідуального захисту з особою з підозрою або діагнозом EV-інфекції;

2) безпосередній контакт з біологічним матеріалом, що походить від людини, інфікованої EV або з підозрою на EV-інфекцію;

3) черезшкірна експозиція або забруднення слизових оболонок біологічним матеріалом, що походить від особи, інфікованої EV або з підозрою на EV-інфекцію;

4) безпосередній контакт з трупом (напр., участь у похоронних обрядах) без використання індивідуальних засобів захисту, в районі поширеності випадків EVD;

5) безпосередній контакт із тваринами (або їх м’ясом), що походять з районів поширеності випадків EVD.

5. Інкубаційний період та період заразливості: 2–21 дні (найчастіше 8–10 днів). Інфекція передається від людини до людини. Період заразливості, пов’язаний з виділенням вірусу, невідомий, найдовша тривалість виявлення вірусу в спермі ≥9 місяців. Невідомо, як довго вірус зберігається в інших рідинах і тканинах і чи пов’язані інвазивні медичні процедури, що проводяться у реконвалесцентних пацієнтів, із ризиком інфікування медичного персоналу. Для інфікування достатньо одного віріону.

Епідеміологіявгору

EVD має епідемічний характер у тропічних регіонах Африки, переважно в сільській місцевості. Вперше хвороба була описана в 1976 році під час 2-х одночасних епідемій: в Судані та в Демократичній Республіці Конго (ДРК). У ДРК захворювання зареєстровано в селі на річці Ебола, звідки і походить назва роду вірусів. У XX столітті спалахи EVD були обмежені за масштабами та кількістю. Під час найбільшої в історії епідемії EVD у 2014–2016 рр. у Західній Африці (насамперед у Гвінеї, Сьєрра-Леоне та Ліберії) захворіло понад 28 000 людей і ≈11 000 хворих померло.

КЛІНІЧНА КАРТИНА ТА ПРИРОДНИЙ ПЕРЕБІГвгору

Симптоми захворювання виникають раптово. Спочатку переважають такі симптоми: гарячка, слабкість, втомлюваність, озноб, біль у м’язах і суглобах, сильний головний біль, втрата апетиту. Може виникнути макуло-папульозний висип. Через кілька днів розвиваються шлунково-кишкові симптоми: водяниста діарея, нудота і блювання, біль у животі. Кон’юнктивіт, одинофагія, дисфагія та шлунково-кишкова кровотеча є ознаками ураження слизових оболонок. Кровотечі зі слизових оболонок і місць ін’єкції виникають у ≈50 % інфікованих пацієнтів, тяжкі геморагічні ускладнення відносно рідкісні. У деяких пацієнтів розвиваються симптоми поліорганної недостатності та гіповолемічний шок. Неврологічні розлади можуть бути пов’язані як з прямою дією вірусу, так і з вторинною до метаболічних порушень енцефалопатією.

Смерть зазвичай настає між 6-м і 16-м днями після появи симптомів і є результатом поліорганної недостатності та шоку.

Діагностикавгору

Допоміжні дослідження

1. Ідентифікація етіологічного фактора: молекулярні тести, проводяться тільки в лабораторіях з рівнем безпеки BSL-3 або BSL-4.

2. Інші: тромбоцитопенія та лейкопенія з лімфопенією виникають на ранній стадії інфекції; через кілька днів з’являється нейтрофільоз. Збільшення активності АЛТ і АСТ у сироватці при нормальному або незначно підвищеному рівні білірубіну. При тяжкій формі захворювання виявляються аномалії, пов’язані з поліорганною недостатністю.

Діагностичні критерії

Ймовірна інфекція: наявність таких симптомів: гарячка, сильний головний біль та/або симптоми з боку ШКТ (біль у животі, блювання, діарея) та/або симптоми кровотечі нез’ясованої етіології та/або поліорганна недостатність або раптова смерть нез’ясованої етіології, у людини, яка була в зоні поширення EVD або контактувала з інфікованою особою/особою з підозрою на інфекцію.

Заключний діагноз: позитивний результат дослідження ПЛР, підтверджений секвенуванням або ПЛР-тестом, спрямованим на виявлення іншої частини вірусного геному, ніж під час першого тесту. EV-Іінфекція не може бути підтверджена, якщо не було проведено підтверджуюче дослідження або результат цього дослідження був негативним або сумнівним. Потім слід взяти другий зразок для ПЛР-тестування.

Виключення EV-інфекції:

1) негативний результат ПЛР-тесту зразка, відібраного через 48 год після появи перших симптомів у особи, яка не відповідає критеріям високого ризику інфікування;

2) негативні результати 2-х ПЛР-тестів, проведених з інтервалом у 24 год, коли перший зразок був взятий через 48 год після появи перших симптомів у особи, яка відповідає критеріям високого ризику інфікування;

3) негативні результати 2-х ПЛР-тестів, коли перший зразок був відібраний до 48 годин від появи симптомів, а другий — не раніше 3-ї доби від початку захворювання.

Диференційна діагноcтика

інші вірусні геморагічні лихоманки, малярія, черевний тиф, сепсис

Лікуваннявгору

Етіотропне лікування

На сьогоднішній день не існує ЛЗ, схвалених для лікування EVD. Більшість спостережень стосується використання гуманізованого моноклонального білка ZMapp. Інгібітори нуклеотидної/нуклеозидної полімерази (напр., фавіпіравір, бринцидофовір та інші) знаходяться на етапі досліджень. У лікуванні використовувалися переливання крові реконвалесцентів і фільтрація крові.

Симптоматична терапія

Коригуйте порушення електролітного балансу, застосовуйте рідинну терапію та симптоматичне лікування поліорганної недостатності.

УСКЛАДНЕННЯвгору

У реконвалесцентів можливе виникнення пізніх ускладнень: головний біль, мігруючий біль у суглобах, біль у м’язах, синдром хронічної втоми, розлади харчового статусу, припинення менструацій, втрата слуху, шум у вухах, односторонній орхіт, паротит.

ПРОГНОЗвгору

Летальність під час епідемії EVD у Західній Африці (2014–2015 рр.) становила ≈40 %, а серед людей, які лікувалися в Європі та Північній Америці — приблизно 20 %.

Профілактикавгору

Специфічні методи

Вакцинація: вакцини, ефективні проти виду Zaire ebolavirus:

1) rVSV-ZEBOV — «жива», атенуйована вакцина, містить генетично модифікований векторний вірус (vesicular stomatitis virus — rVSV), з вбудованою поверхневою глікопротеїновою оболонкою EV, схваленою для використання EMA та FDA у 2019 році;

2) Ad26.ZEBOV-GP, MVA-BN-Filo — векторна вакцина, рекомбінантна, схвалена для використання EMA у 2020 році за схемою введення 2-х доз (1 доза — препарат Ad26.ZEBOV-GP, 2 доза — препарат MVA-BN- Філо).

Вакцинацію проти EVD проводили, зокрема, під час епідемії в ДРК у 2018–2020 роках серед медичного персоналу та контактних осіб, використовуючи стратегію т. зв. ring vaccination, згідно з якою після виявлення нового випадку хвороби вакцинуються всі особи з тісного контакту, а в другу чергу — особи, що контактуються з близькими.

Згідно з рекомендаціями ACIP (2021), вакцинація рекомендована дорослим, які мають особливо високий ризик професійної експозиції до EV, тобто:

1) особам, які працюють у контакті з інфікованими у вогнищі EVD;

2) медичному персоналу, який працює у закладах, визначених як центри для пацієнтів із EVD (стосується системи охорони здоров’я США);

3) персоналу, який працює в лабораторіях класу BSL-4.

Неспецифічні методи

1. Самоізоляція хворих: необхідна. Госпіталізація у визначені відділи, які відповідають умовам госпіталізації пацієнтів, інфікованих висококонтагіозними мікроорганізмами, мають обладнання, що дозволяє безпечно доглядати за хворим, і забезпечують доступ до спеціальних засобів індивідуального захисту. Догляд за пацієнтами повинен здійснювати навчений персонал. У випадку звернення пацієнта із підозрою на EV-інфекцію до закладу охорони здоров’я, відмінного від спеціалізованого закладу, помістіть пацієнта в окрему палату включно до його переведення до такого закладу та обмежте кількість контактних осіб. Кожна особа, яка контактує з пацієнтом із підозрою на EV, повинна носити одяг, який забезпечує додаткові засоби індивідуального захисту. Слід уникати проведення медичних процедур, які порушують цілісність шкіри.

2. Засоби індивідуального захисту, що використовувалися перед транспортуванням пацієнта до спеціалізованого закладу: непроникний довгий халат, зав’язаний ззаду, щоб закрити одяг і відкриті ділянки шкіри (поверх усіх попередніх шарів можна одягнути додатковий пластиковий халат), подвійні рукавички (натягніть на манжети халата/комбінезона), засоби захисту очей та обличчя, повне взуття (бажано гумове), захист голови (капюшон, чепчик). Рекомендовано використовувати маски FFP2 або FFP3 (→розд. 18.12).

3. Користування презервативами протягом року від початку захворювання або до моменту, коли двічі буде отримано негативний результат дослідження сперми методом ЗТ-ПЛР.

Обов’язок повідомлення РСЕС:

так