Соматогенне маячення (делірій)

КЛІНІЧНА КАРТИНА ТА ДІАГНОСТИКА

Домінуючим симптомом маячення є порушення свідомості, що виражається дезорієнтацією у просторі та розладами концентрації, утримання і розподілу уваги. Пацієнт є безпомічним, а у тяжких випадках — дезорієнтованим. Найчастіші причини: гіпоглікемія, метаболічні розлади, гіпоксія, інфекція (менінгіт, пневмонія, сепсис і т. д.), хвороби системи кровообігу, авітамінози, судинномозкові проблеми, епілепсія (стан після нападу), уремія, печінкова недостатність (печінкова енцефалопатія), травми голови, гормональні розлади, опіки.

Діагностичні критерії

Ефективним є використання критеріїв маячення за DSM-5 (спрощені):

1) порушення уваги (зменшена здатність до концентрації, утримання і переключення уваги);

2) порушення, яке розвивається у короткому проміжку часу (зазвичай декілька годин або днів), становить зміну у відношенні до звичайного для даної особи стану уваги і притомності, має схильність до зміни інтенсивності впродовж дня;

3) додаткове порушення когнітивних процесів (дефіцити пам’яті, дезорієнтація, порушення вимови, візуально-просторових здібностей чи сприйняття);

4) порушення, які описані в пп. 1 і 3 не можуть бути пояснені іншими, вже існуючими розладами, або стійкою чи прогресуючою нейрокогнітивною дисфункцією (у т. ч. деменцією) і не зустрічаються в перебігу кількісних розладів свідомості, таких як кома;

5) дані анамнезу, експертизи або додаткових обстежень свідчать, що порушення є прямим фізіологічним наслідком соматичного захворювання, отруєння або абстинентних симптомів.

Диференційна діагностика

1) делірій після отруєння речовиною;

2) делірій після відміни психоактивної речовини;

3) розлади свідомості, які не відповідають критеріям маячення, що зустрічається у перебігу інших психічних порушень (дуже рідко), найчастіше — дисоціативних (конверсійних) розладів, гострої реакції на стрес, кататонічної форми шизофренії, манії;

4) деменція;

5) депресія.

ЛІКУВАННЯ

1. Інтенсивне та етіологічне лікування соматичної хвороби; терапія її наслідків (напр., корекція порушень електролітного, метаболічного і гормонального балансу, гідратація).

2. Необхідно допомогти пацієнту зберігати орієнтацію у часі (потрібно помістити пацієнта у затишній освітленій кімнаті, інформувати про пору дня, прийоми їжі, запланований обхід). Симптоми делірію деколи з’являються тільки у вечірні години і, зазвичай, посилюються у такій порі. У разі сильного збудження, найкраще застосувати постійний нагляд, а якщо цього не вистачає, застосувати механічну фіксацію — прив’язування до ліжка спеціальними гамівними засобами на якомога коротший час, під особливо ретельним наглядом.

3. Якщо попри лікування основної хвороби маячення не минає → застосовують симптоматичне лікування, часто — сильний антипсихотичний ЛЗ (нейролептик) у малій дозі; ЛЗ вибору є галоперидол 1–2 мг кожні 2–4 год (у старших пацієнтів – 0,25–0,50 мг кожні 4 год). ЛЗ призначати так довго, як це є необхідним, п/о; у разі потреби (пацієнт не співпрацює) — в/м у таких же дозах (рідше — у більших, щоб уникнути надмірної кількості ін’єкцій). У пацієнтів з деменцією можна використовувати кветіапін 25 мг п/о кожну ≈1 год, до досягнення задовільного результату. Важливою є пора введення ЛЗ — слід з’ясувати, у якій годині, звичайно, виникають чи посилюються симптоми маячення (напр., у вечірній порі) і впродовж наступних днів вводити ЛЗ на 1–2 год раніше (незалежно від шляху введення).

4. Якщо виникає сильний неспокій чи збудження, або коли пацієнт сприймає тільки малі дози нейролептику → слід додати бензодіазепіни (препарати і дозування →табл. 21.4-1), найкраще — короткотривалої дії п/о чи в/м, при потребі, кожні 2–4 год. Додавання бензодіазепінів до нейролептику зменшує ймовірність виникнення екстрапірамідних симптомів.

Самі бензодіазепіни при лікуванні делірію можна використовувати тільки при алкогольному абстинентному синдромі →розд. 20.14; при маяченні іншої етіології вони не ефективні і можуть бути шкідливими.