Гострий вірусний гепатит D

Етіологічний фактор: вірус гепатиту D (HDV) — дефектний РНК вірус (віроїд) з оболонкою, збудованою з HBsAg, що здатен реплікуватись тільки у присутності HBV. Ймовірно, діє цитопатично на гепатоцит. Відрізняють коінфекцію (одночасне зараження HBV i HDV) та додаткове інфікування носія HBV (суперінфекція). Поширений у всьому світі. Резервуар, шляхи трансмісії та фактори ризику такі ж, як і при вірусному гепатиті В.

Інкубаційний період: 21–140 днів (у середньому — 35 днів).

Клінічна картина та природний перебіг захворювання: одночасне гостре інфікування HBV i HDV (коінфекція) протікає як вірусний гепатит В. При додатковому інфікуванні хворого із хронічною інфекцією HBV первинний процес загострюється аж до надгострого або фульмінантного гепатиту і гострої печінкової недостатності (особливо у безсимптомних носіїв HBV). Хронічне зараження HDV розвивається у 70–90 % хворих із суперінфекцією. Хронічні інфекції HBV та HDV мають більш агресивний характер, ніж інфекції, спричинені іншими гепатотропними вірусами (найчастіший вірусний гепатит), і частіше призводять до розвитку цирозу печінки та гепатоцелюлярної карциноми.

Діагностика: білок, кодований через геном вірусу (антиген дельта — HDAg), виявляється у крові лише в перші дні захворювання, а його визначення вимагає застосування спеціальних технологій. Одночасне інфікування HBV i HDV діагностується, якщо у сироватці крові виявляється (методом ІФА) високий титр антитіл анти-HBc i анти-HDV класу IgM. Ці останні зберігаються впродовж ≈6 тиж. (як виняток, 12 тижнів), після чого замінюються антитілами класу IgG. HBsAg виявляється в низькому титрі, або його не вдається виявити (супресія вірусом гепатиту D). РНК HDV виявляється рано і тимчасово, але триває довше, ніж HDAg. При суперінфекціях присутні антитіла анти-HDV класу IgM, що замінюються пізніше на IgG; впродовж деякого часу вони виявляються одночасно. Не виявляються антитіла анти-HBc класу IgM. У сироватці рано виявляються РНК HDV. У пацієнтів HBsAg-позитивних, анти-HDV-позитивних, у яких >6 міс. виявляють РНК HDV (якісним або кількісним методом), діагностується хронічна HDV-інфекція. В осіб, які вилікувалися від інфікування HDV, залишаються антитіла класу IgG. Диференційна діагностика: як при вірусному гепатиті А →розд. 7.1.1.

Лікування: немає протоколів лікування гострого інфікування вірусом гепатиту D. Противірусне лікування рекомендується у випадку хронічного гепатиту D: булевіртид (в Україні не зареєстрований), перший специфічний препарат для HDV, використовується щоденно п/ш (оптимальна тривалість лікування не визначена); ПЕГ-ІНФ­‑α2a або ПЕГ-ІНФ­‑α2b протягом ≥48 тиж. (клінічні настанови EASL; елімінація HDV [відсутність виявлення РНК HDV через 24 тиж. після закінчення лікування] у 23–57 % пацієнтів). Ці ЛЗ можна використовувати разом. Якщо відбудеться елімінація РНК HDV, пацієнт потребує подальшого спостереження у зв’язку з можливим розвитком рецидиву інфекції (моніторинг активності АЛТ; у разі підвищення показане визначення РНК HDV).

Профілактика: така ж, як вірусного гепатиту В.

Обов’язок повідомлення РСЕС

так