українська
Polski
English
Español
портал для лікарів
портал для лікарів
Ми прагнемо й надалі безкоштовно надавати цей тип контенту. На жаль, коштів на це більше немає.
Без Вашої допомоги нам доведеться закрити проект до кінця 2024 року.
Зробіть пожертву1. Етіологічний чинник: вірус гепатиту типу С (HCV) — 6 головних генотипів, що відрізняються чутливістю до антивірусних препаратів. Пошкодження гепатоцитів, в основному, внаслідок сильної клітинної імунологічної відповіді (ймовірно, теж і неспецифічних механізмів). При слабшій відповіді інфікування переходить у хронічну форму.
2. Резервуар та шляхи трансмісії: хворі люди та носії (єдиний резервуар HCV). Зараження відбувається через контакт із кров'ю і її похідними (нестерильний медичний інструментарій та немедичне устаткування) або статевим шляхом; можливе перинатальне інфікування (немає достовірної інформації, щодо трансмісії HCV через плаценту).
3. Епідеміологія: фактори ризику захворюваність у Польщі у 2021 р. складала 3,21/100 000/рік (сукупнідані щодо гострих та хронічних інфекцій). Фактори ризику (присутні у <50 % хворих) як при вірусному гепатиті В. Інфікованими є ≈40 % споживачів ін’єкційних наркотиків (часто із супутнім ВІЛ-інфікуванням). Ризик інфікування сексуального партнера становить ≈1,5 % впродовж року статевих стосунків або 1–11 % партнерів при довготермінових гетеросексуальних стосунках (вищий при частих змінах партнерів). Ризик інфікування новонародженого від серопозитивної матері ≈2 %, збільшується до 4–7 %, якщо у вагітної на день пологів виявлено у крові РНК HCV та до 15 %, у випадку коінфекції HIV.
4. Інкубаційний період та період заразності: інкубаційний період триває 15–160 днів (у середньому, 50). Висока заразливість у період наявності РНК HCV у крові.
КЛІНІЧНА КАРТИНА ТА ТИПОВИЙ ПЕРЕБІГ
У більшості випадків зараження тривалий час протікає безсимптомно, у решти випадків клінічна картина нагадує вірусний гепатит А або В легкого ступеню тяжкості. Під час продромального періоду можуть спостерігатись симптоми, що нагадують сироваткову хворобу, пов'язані з наявністю імунних комплексів, які минають після появи жовтяниці. Основним симптомом при об'єктивному обстеженні є помірне збільшення печінки.
Елімінація HCV наступає у 15–50 % хворих, в основному, у випадку симптомного перебігу вірусного гепатиту С. При неускладненому гострому вірусному гепатиті С цілковите повернення до нормальної життєвої активності та праці наступає, максимально, до 6 міс. У решти пацієнтів розвивається хронічний гепатит, а у 5–20 % з них впродовж 20–25 років виникає цироз печінки.
1. Визначення етіологічного фактору:
1) визначення РНК HCV — можна виявити (ЗТ-ПЛР) через 1–3 тиж. від інфікування (з'являється періодично, тому на основі одного негативного результату обстеження не можна виключити інфікування HCV; необхідним є повторення тесту). Допоміжним діагностичним методом є визначення серцевинного (корового) антигену HCV (HCVcAg; є доказом реплікації вірусу) у сироватці крові.
2) серологічні дослідження — антитіла анти‑HCV можна виявити через 4–10 тиж. після інфікування (в середньому через 7 тиж.). На момент маніфестації хвороби антитіла анти‑HCV присутні у 50–70 % хворих, а після 3 міс. в >90 %. Результат може бути від'ємним у осіб імунодефіцитом та у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі.
2. Інші лабораторні дослідження: так як при вірусному гепатиті A (→розд. 7.1.1), зміни менше виражені.
3. Морфологічне дослідження: як при вірусному гепатиті A (→розд. 7.1.1). При гострому гепатиті С немає показів до рутинного виконання біопсії печінки; розгляньте покази до її виконання у сумнівних випадках.
Основне значення має диференціювання гострого вірусного гепатиту С та хронічного гепатиту, що можливе в особливих ситуаціях (рідко) тільки при дотриманні відповідних критеріїв. Критерії гострого вірусного гепатиту С:
1) доведена експозиція до HCV (→Фактори ризику), впродовж останніх 4-х міс.;
2) підтверджено сероконверсію до анти-HCV (2 результати серологічного обстеження: перший — негативний, другий — позитивний) — не стосується реінфекції (специфічні антитіла зберігаються після першого інфікування;
3) позитивний результат обстеження на наявність РНК HCV;
4) активність АЛТ ≥10 × ВМН, при підтверджених значеннях у межах норми впродовж останніх 12 міс.
Раніше хронічний вірусний гепатит С діагностували у випадку наявності антитіл до HCV та РНК HCV (або серцевинного антигену HCV — HCVcAg) у крові протягом ≥6 міс. після інфікування. В даний час все частіше відмовляються від часового критерію для діагностики хронічної фази, в основному через дуже високу ефективність ЛЗ із прямою противірусною дією (DAA) незалежно від фази інфекції. З метою уникнення часового критерію та з практичних міркувань відбору для лікування DAA, до клінічних настанов EASL введено поняття нещодавно набутого вірусного гепатиту C, діагностичні критерії якого узгоджуються з критеріями діагностики гострого вірусного гепатиту C. Для проведення диференційної діагностики допоміжною може бути наявність жовтяниці у гострій фазі (≈20 % пацієнтів), а в хронічній фазі — інших симптомів запущеної хвороби печінки, не викликаних іншими причинами. EASL також ввела термін реінфекції HCV, яка може виникнути після спонтанної або індукованої лікуванням елімінації HCV після повторної експозиції до HCV. Реінфекція діагностується, коли після отримання тривалої відповіді на лікування (SVR) повторно виявляють РНК HCV або серцевинний антиген HCV та/або підтверджується (шляхом секвенування з наступним філогенетичним аналізом), що інфекція спричинена іншим генотипом або далеко спорідненим штамом такого ж генотипу, що й початкова інфекція.
Допоміжним критерієм може бути морфологічне обстеження печінки (біоптат), що зроблене після закінчення гострої фази — регресія ознак запалення та відсутність фіброзу вказують на згасання гострого процесу, а фіброз, в цілому, є доказом хронічної інфекції. У разі реінфекції важко відрізнити новонабуту інфекцію від хронічної, оскільки вже під час першої інфекції може розвинутися фіброз печінки.
Як при вірусному гепатиті А →розд. 7.1.1.
1. Загальні рекомендації та симптоматичне лікування: як при вірусному гепатиті А →розд. 7.1.1.
2. Антивірусна терапія: рекомендується призначення безінтерферонової терапії, проводити її відповідно до правил лікування хронічного гепатиту С (→розд. 7.3). Одразу після встановлення діагнозу слід починати лікування (також у пацієнтів після трансплантації печінки).
У випадку осіб після трансплантації печінки, лікування слід розпочати негайно після встановлення діагнозу.
Як при вірусному гепатиті А →розд. 7.1.1. Вірусологічний контроль (РНК HCV) — через 6 міс. з метою виключення хронічного гепатиту, навіть, якщо АЛТ у нормі.
1) надгострий або фульмінантний гепатит (<1 % випадків);
2) пов'язані з наявністю імунних комплексів — вторинний гломерулонефрит, змішана кріоглобулінемія (частіше при хронічному вірусному гепатиті С).
Смертність невелика, спричинена фульмінантним гепатитом, що рідко розвивається (в основному, при комбінованих інфекціях HCV і HAV або HBV). Фактори ризику розвитку хронічного гепатиту С: зараження, що пов'язане з трансфузією крові (після 1989 р. — спорадичне у розвинутих країнах), безсимптомний перебіг гострої фази інфікування HCV, багатофазовий перебіг активності АЛТ, чоловіча стать, вік >40 р. на момент інфікування, імуносупресія.
Вакцинація і пасивна імунопрофілактика: вiдcyтня.
Основним методом є дотримання загальних правил запобігання інфекціям, що передаються з кров'ю. Ізоляція пацієнтів не потрібна. Необхідно поінформувати пацієнта, як зменшити ризик інфікування інших осіб, оберігаючи їх від контакту з його особистими речами, які можуть бути забруднені кров'ю (напр., зубна щітка, бритва, а у випадку наркоманів — голки та шприци). Під час сексуальних контактів слід використовувати презерватив. Жінка HCV-позитивна може годувати грудьми.
