Гострий вірусний гепатит С

ЕТІОПАТОГЕНЕЗ

1. Етіологічний чинник: вірус гепатиту типу С (HCV) — 6 головних генотипів, що відрізняються чутливістю до антивірусних препаратів. Пошкодження гепатоцитів, в основному, внаслідок сильної клітинної імунологічної відповіді (ймовірно, теж і неспецифічних механізмів). При слабшій відповіді інфікування переходить у хронічну форму.

2. Резервуар та шляхи трансмісії: хворі люди та носії (єдиний резервуар HCV). Зараження відбувається через контакт із кров'ю і її похідними (нестерильний медичний інструментарій та немедичне устаткування) або статевим шляхом; можливе перинатальне інфікування (немає достовірної інформації, щодо трансмісії HCV через плаценту).

3. Епідеміологія: фактори ризику (присутні у <50 % хворих) як при вірусному гепатиті В. Інфікованими є ≈50 % споживачів ін’єкційних наркотиків (часто із супутнім ВІЛ-інфікуванням). Ризик інфікування сексуального партнера становить ≈1,5 % впродовж року статевих стосунків або 1–11 % партнерів при довготермінових стосунках (вищий при частих змінах партнерів). Ризик інфікування новонародженого від серопозитивної матері ≈2 %, збільшується до 4–7 %, якщо у вагітної на день пологів виявлено у крові РНК HCV та до 15 %, у випадку коінфекції HIV.

4. Інкубаційний період та період заразності: інкубаційний період триває 15–160 днів (у середньому, 50). Висока заразливість у період наявності РНК HCV у крові.

КЛІНІЧНА КАРТИНА ТА ТИПОВИЙ ПЕРЕБІГ

У більшості випадків зараження тривалий час протікає безсимптомно, у решти випадків клінічна картина нагадує вірусний гепатит А або В легкого ступеню тяжкості. Під час продромального періоду можуть спостерігатись симптоми, що нагадують сироваткову хворобу, пов'язані з наявністю імунних комплексів, які минають після появи жовтяниці. Основним симптомом при об'єктивному обстеженні є помірне збільшення печінки.

Елімінація HCV наступає у 15–50 % хворих, в основному, у випадку симптомного перебігу вірусного гепатиту С. При неускладненому гострому вірусному гепатиті С цілковите повернення до нормальної життєвої активності та праці наступає, максимально, до 6 міс. У решти пацієнтів розвивається хронічний гепатит, а у 5–20 % з них впродовж 20–25 років виникає цироз печінки.

ДІАГНОСТИКА

Допоміжні дослідження 

1. Визначення етіологічного фактору:

1) визначення РНК HCV — можна виявити (ЗТ-ПЛР) через 1–3 тиж. від інфікування (з'являється періодично, тому на основі одного негативного результату обстеження не можна виключити інфікування HCV; необхідним є повторення тесту).

2) серологічні дослідження — антитіла анти‑HCV можна виявити через 4–10 тиж. після інфікування (в середньому через 7 тиж.). На момент маніфестації хвороби антитіла анти‑HCV присутні у 50–70 % хворих, а після 3 міс. в >90 %. Результат може бути від'ємним у осіб імунодефіцитом та у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі.

2. Інші лабораторні дослідження: так як при вірусному гепатиті A (→розд. 7.1.1), зміни менше виражені.

3. Морфологічне дослідження: як при вірусному гепатиті A (→розд. 7.1.1). При гострому гепатиті С немає показів до рутинного виконання біопсії печінки; розгляньте покази до її виконання у сумнівних випадках.

Діагностичні критерії

Основне значення має диференціювання гострого вірусного гепатиту С та хронічного гепатиту, що можливе в особливих ситуаціях (рідко) тільки при дотриманні відповідних критеріїв. Критерії гострого вірусного гепатиту С:

1) доведена експозиція до HCV (→Фактори ризику), впродовж останніх 4-х міс.;

2) підтверджено сероконверсію до анти-HCV (2 результати серологічного обстеження: перший — негативний, другий — позитивний);

3) позитивний результат обстеження на наявність РНК HCV;

4) активність АЛТ ≥10 × ВМН, при підтверджених значеннях у межах норми впродовж останніх 12 міс.

Допоміжним критерієм може бути морфологічне обстеження печінки (біоптат), що зроблене після закінчення гострої фази — регресія ознак запалення та відсутність фіброзу вказують на згасання гострого процесу, а фіброз, в цілому, є доказом хронічної інфекції.

Диференційна діагностика

Як при вірусному гепатиті А розд. 7.1.1.

ЛІКУВАННЯ

1. Загальні рекомендації та симптоматичне лікування: як при вірусному гепатиті А →розд. 7.1.1.

2. Антивірусна терапія: рекомендується призначення безінтерферонової терапії через 24 тиж. після встановлення інфікування HCV та проводити її відповідно до правил лікування хронічного гепатиту С (→розд. 7.3).

У випадку осіб після трансплантації печінки, лікування слід розпочати негайно після встановлення діагнозу.

МОНІТОРИНГ

Як при вірусному гепатиті А →розд. 7.1.1. Вірусологічний контроль (РНК HCV) — через 6 міс. з метою виключення хронічного гепатиту, навіть, якщо АЛТ у нормі.

УСКЛАДНЕННЯ

1) надгострий або фульмінантний гепатит (<1 % випадків);

2) пов'язані з наявністю імунних комплексів — вторинний гломерулонефрит, змішана кріоглобулінемія (частіше при хронічному вірусному гепатиті С).

ПРОГНОЗ

Смертність невелика, спричинена фульмінантним гепатитом, що рідко розвивається (в основному, при комбінованих інфекціях HCV і HAV або HBV). Фактори ризику розвитку хронічного гепатиту С: зараження, що пов'язане з трансфузією крові (після 1989 р. — спорадичне у розвинутих країнах), безсимптомний перебіг гострої фази інфікування HCV, багатофазовий перебіг активності АЛТ, чоловіча стать, вік >40 р. на момент інфікування, імуносупресія.

ПРОФІЛАКТИКА

Специфічні методи

Вакцинація: вiдcyтня.

Неспецифічні методи

Основним методом є дотримання загальних правил запобігання інфекціям, що передаються з кров'ю. Необхідно поінформувати пацієнта, як зменшити ризик інфікування інших осіб, оберігаючи їх від контакту з його особистими речами, які можуть бути забруднені кров'ю (напр., зубна щітка, бритва, а у випадку наркоманів — голки та шприци). Під час сексуальних контактів слід використовувати презерватив. Жінка HCV-позитивна може годувати грудьми.

Користуючись цією сторінкою МП Ви погоджуєтесь використовувати файли cookie відповідно до Ваших поточних налаштувань браузера, а також згідно з нашою політикою щодо файлів cookie