Катетеризація периферичних вен

Катетеризація периферичних вен є шляхом отримання судинного доступу з метою введення ліків і переливання розчинів. Ліки, які вводять в/в, як правило, необхідно відповідно розвести. Ліки вводяться внутрішньовенно струминно (одноразове введення, болюс), краплинно або безперервним довенним введенням. У периферичні вени не слід вводити більшість розчинів для парентерального харчування та інших речовин з високою осмолярністю (напр. концентрований розчин KCl), ані препаратів, які пошкоджують вени. Катетери великого діаметру, введені у периферичні вени дозволяють переливати інфузійні розчини і препарати крові швидше, ніж стандартні катетери, введені у центральні вени (центральні катетери). Периферичні катетери створюють менший опір для розчину, що переливається, оскільки вони коротші за центральні катетери, проте можуть мати не менший внутрішній діаметр.

Ускладнення

Такі ж, як при в/в ін’єкціях. Інфекції асоційовані з катетером →розд. 18.8.

Підготовка пацієнта і місця пункції вени

Такі ж, як при в/в ін’єкціях.

Забезпечення

Таке ж, як при в/в ін’єкціях, замість голки — катетер (канюля) для периферичних вен. У дорослих застосовують канюлі розмірами: 22 G (голубий, Ø 0,8 мм), 20 G (рожевий, Ø 1,0 мм), 18 G (зелений, Ø 1,2 мм), 17 G (білий, Ø 1,4 мм), 16 G (сірий, Ø 1,7 мм) i 14 G (оранжевий, Ø 2,0 мм); найчастіше використовуються канюлі 18 G i 20 G. Катетери більшого діаметру дають можливість швидшої інфузії розчинів. Для крапельної інфузії — набір, який містить трубку із затискачем і невеликий резервуар із загостреною кінцівкою для введення у пляшку (контейнер) з інфузійним розчином (розчином ЛЗ); при необхідності краплемір і трьохходовий краник. Для безперервного введення — шприцевий дозатор (інфузомат, інфузійна помпа), подовжувач для інфузії, відповідний шприц (50, 20 або 10 мл; у деяких шприцевих дозаторах [інфузоматах] можна застосовувати тільки визначені моделі [типи] шприців) і трьохходовий краник.

Техніка

1. Виберіть відповідну периферичну вену.

2. Накладіть (зазвичай на плече) джгут, щоб наповнити вени. Візуалізацію і пункцію вени може полегшити зігрівання кінцівки і масаж (поплескування) місця пункції. Можна також попросити пацієнта про кількаразове стиснення руки в кулак і її розслаблення.

3. Помийте та обробіть руки, одягніть одноразові рукавички. Обробіть та дезінфікуйте шкіру в місці ін’єкції серветкою, змоченою дезінфікуючим засобом. Нанесіть на шкіру дезінфікуючий засіб із розпилювача на відстані 20–30 см, почекайте ≈1–1,5 хв (якщо загальний стан хворого не вимагає негайної катетеризації вени).

4. Натягніть шкіру, потягуючи її великим пальцем або пальцями однієї руки нижче місця уколу. Введіть канюлю на голці у вену під кутом ≈30º до поверхні шкіри. (рис. 24.5-1).

Рисунок 1. Канюляція периферичних вен

5. Після появи краплі крові на кінці голки, утримуючи голку нерухомо однією рукою, іншою введіть канюлю по голці до судини, витягніть голку і звільніть джгут. Якщо голка з катетером вводилась повільно, то кров може з’явитись на кінці голки, тоді коли в просвіті судини знаходиться лише сама голка, а кінець канюлі (коротший від голки) є ще поза судиною. У такому випадку просуньте голку з катетером далі на ≈1 мм, зафіксуйте голку і розпочніть проводити канюлю по голці до судини.

6. Переконайтесь в прохідності канюлі шляхом аспірації крові та введенням невеликої кількості 0,9 % розчину NaCl.

7. Зафіксуйте канюлю до шкіри лейкопластиром або спеціальною пов’язкою (рис. 24.5-2).

Рисунок 2. Фіксація канюлі пластиром

8. Занотуйте дату і годину введення канюлі у відповідних документах (або на пов’язці).

9. Введення ЛЗ

1) струминне введення (болюс) — дотримуючись стерильності, наберіть у шприц необхідний ЛЗ і відповідно його розведіть (якщо потрібно), та зазвичай, повільно вводьте через канюлю. При необхідності ліки можна вводити через звичайну голку (техніка, як при заборі крові звичайною голкою та шприцом, після аспірації крові у шприц введіть ЛЗ). Якщо увесь ЛЗ, що знаходиться в шприці не використано, і припускаєте необхідність ще одного введення, закрийте конус шприца стерильною голкою із ковпачком і підпишіть шприц (назва ЛЗ, доза у мг/мл); переконайтесь як довго і в яких умовах можна зберігати приготований розчин.

2) краплинне введення — дотримуючись стерильності, приготуйте розчин препарату в інфузійній рідині (запишіть назву і дозу розведеного ЛЗ на пляшці або контейнері), заповніть систему (трубка із невеликим резервуаром) цим розчином, таким чином, щоб видалити повітря і наповнити резервуар до половини, під'єднайте систему до катетера (зазвичай за допомогою трьохходового краника, раніше наповненого розчином), встановіть бажану швидкість введення за допомогою затискача або краплеміра.

3) безперервне введення — зберігаючи стерильність, приготуйте розчин ЛЗ в шприці, заповніть подовжувач (лінію) таким чином, щоб видалити повітря, під'єднайте подовжувач (лінію) до катетера (зазвичай за допомогою трьохходового краника), старанно зафіксуйте раніше підписаний шприц в шприцевому дозаторі (інфузоматі) (повинен бути видимим надпис — назва ЛЗ, повна доза або в мг/мл), встановіть швидкість введення (на вашому робочому місці повинні бути підготовані таблиці для розрахунку необхідної дози ЛЗ, що найчастіше призначаються на швидкість введення у мл/год [або хв]) та розпочніть введення.

10. Після кожного введення ЛЗ слід промити канюлю 0,9 % NaCl. Не використовуйте повторно ті самі заглушки. Замініть пов’язку, якщо вона промокла. При появі місцевих запальних змін, больових відчуттів або гарячки негайно видаліть канюлю. Лікування флебіту поверхневих вен →розд. 2.30.

11. Після видалення канюлі слід дезінфікувати і затиснути місце її введення; накласти невелику (самоклеючу) пов’язку, щоб зупинити кровотечу.