Аневризма аорти

лат. aneurysma aortae

англ. aortic aneurysm

ВИЗНАЧЕННЯвгору

Аневризма аорти — це її локальне розширення на >50 % від нормальної ширини (норми — табл. I.O.1-1). Через труднощі, пов’язані з визначенням точної межі між зоною аневризми та нормальною стінкою судини, в даний час перевага надається визначенню аневризми черевної аорти як розширення діаметра судини до ≥30 мм.

Аневризма може охоплювати грудний, черевний або торакоабдомінальний відділ аорти.

Поділ аорти на сегменти відповідно до термінології, затвердженої в клінічних настановах ESC (2014), представлено на рис. I.O.1-1.

ЕПІДЕМІОЛОГІЯвгору

На аневризму інфраренального відділу черевної аорти припадає ~90 % усіх аневризм аорти. Вони виявляються у 4,4 % населення старше 40 років, у 3–8 разів частіше у чоловіків, ніж у жінок. Частота їх зустрічальності зростає з віком і становить 1,3 % у чоловіків у віці 45–54 років та 12,5 % у віковій групі 75–84 років; серед жінок цей відсоток становить 0 та 5,2 % відповідно. За останні 20 років захворюваність на аневризму черевної аорти зменшилася. Аневризми черевної аорти зустрічаються у 5 % пацієнтів із ішемічною хворобою серця (ІХС) та у 10 % пацієнтів із облітеруючим атеросклерозом судин нижніх кінцівок. Аневризми черевної аорти часто супроводжуються аневризмами клубових артерій, які є двосторонніми в ~50 % випадків. Співіснування аневризми стегнової або підколінної артерії може спостерігатись навіть у 14 % пацієнтів із аневризмою черевної аорти.

Аневризми грудної аорти, які становлять 6–8 % діагностованих аневризм аорти, зустрічаються з однаковою частотою в обох статей і в 60 % випадків стосуються висхідної аорти.

Торакоабдомінальні аневризми (~2–4 %) можуть включати:

1) низхідний відділ аорти від місця відходження лівої підключичної артерії до місця над нирковими артеріями (тип I за класифікацією Crawford) або до біфуркації (тип II)

2) від середини грудного відділу аорти до біфуркації (тип III)

3) від місця, яке знаходиться безпосередньо над аортальним отвором діафрагми, до біфуркації аорти (тип IV).

ЕТІОЛОГІЯ І ПАТОГЕНЕЗвгору

Класифікація аневризм аорти:

1) за етіологією

а) атеросклеротичні

б) дегенеративні

в) післязапальні

г) посттравматичні

д) інші

2) за формою

а) мішковидні (переважно у ділянці лівої підключичної артерії або нижньої стінки дуги аорти)

б) веретеноподібні (значно частіші)

3) за будовою стінки

а) справжні аневризми

б) псевдоаневризми (стінку утворює адвентиціальна оболонка з оточуючими тканинами після розриву внутрішньої та середньої оболонок; найчастіше — посттравматичні);

4) за клінічною картиною

а) безсимптомні

б) симптомні

в) розірвані

Формування аневризм пов’язане з взаємодією зсувних сил залежно від ударного об’єму лівого шлуночка та розтягуючих сил залежно від діаметра аорти та внутрішньоаортального тиску і патологічних процесів, що відбуваються в стінці аорти. Фізичний вплив струменя крові на стінку аорти посилюється у пацієнтів із недостатністю аортального клапана або з артеріальною гіпертензією. Підвищена активність протеолітичних ферментів, особливо еластази та металопротеїназ, та порушення їх інгібування специфічними інгібіторами (α-антитрипсином та тканинними інгібіторами металопротеїназ) були продемонстровані в стінці аневризматично зміненої аорти, що може пояснити більшу частоту аневризм аорти у хворих із хронічною хронічним обструктивним захворюванням легень (ХОЗЛ) та у курців тютюнових виробів (у 5 разів вищий ризик аневризми черевної аорти).

Існує генетична схильність до розвитку аневризми аорти. Аневризма черевної аорти зустрічається в 11 разів частіше у нащадків хворої людини, а ризик її виникнення значно зростає зі збільшенням кількості хворих родичів. Особливо часто аневризми грудної аорти спостерігаються у пацієнтів із синдромом Марфана (розд. I.T.1), синдромом Елерса-Данлоса судинного типу (розд. I.T.2), синдромом Лойса-Дітца (тріада симптомів: звивистість артерій, аневризми всієї судинної системи, гіпертелоризм) та з кістозною дегенерацією аорти, у яких стінка аорти значно ослаблена.

До факторів, що демонструють сильний взаємозв'язок із виникненням аневризми черевної аорти, належать: старший вік, чоловіча стать, артеріальна гіпертензія та атеросклероз. Останній, ймовірно, відіграє більшу роль у формуванні аневризм черевної аорти, ніж грудної аорти, що пояснюється поганою васкуляризацією інфраренального сегмента аорти судинами судин (vasa vasorum). Важливість дисліпідемії як фактора ризику менш задокументована.

Запалення аорти (аортит) — хвороба Такаясу, гігантоклітинний артеріїт, аортит при системних захворюваннях (особливо анкілозуючому спондиліті та ревматоїдному артриті), сифіліс серцево-судинної системи та інфекції, що передаються гематогенним шляхом, такі як інфекційний ендокардит та сепсис — все це призводить до формування аневризм аорти.

Фактори ризику прогресування та розриву аневризми черевної аорти: діаметр аневризми, вік пацієнта, поточний статус куріння (середовищний фактор, найбільш сильно пов’язаний із ризиком швидкого збільшення аневризми), ХОЗЛ, артеріальна гіпертензія та генетична схильність. Враховуючи розмір аневризми, ризик її розриву вищий у жінок — зазвичай це відбувається при діаметрі на ~10 мм меншому, ніж у чоловіків.

Порожнина аневризми найчастіше покрита пристінковим тромбом різної товщини, що може бути джерелом емболії.