Гонорея

Визначення та етіопатогенезвгору

1. Етіологічний фактор: Грамнегативна бактерія гонореї (Neisseria gonorrhoeae; гонококі), мало стійка до зовнішніх факторів, таких як висихання або навіть низькі концентрації дезінфікуючих засобів.

2. Патомеханізм N. gonorrhoeae вражає переважно слизові оболонки, вкриті стовпчастим епітелієм, які безпосередньо контактують з інфекційними виділеннями; найбільш поширеними місцями інфекції є уретра, цервікальний канал, анус, глотка та кон’юнктива. Вирішальний вплив на патогенність N. gonorrhoeae має наявність на їх клітинній мембрані ворсинок (пілей), за допомогою яких бактерії прикріплюються до слизової оболонки урогенітального тракту. Інфекція викликає запалення і появу ексудату з наявністю бактерій і великої кількості поліморфноядерних лейкоцитів, т.зв. запальні виділення. Від первинного вогнища інфекції інфекція може поширюватися безперервно, піднімаючись до інших структур, вистелених стовпчастим епітелієм. Слизові оболонки, вкриті плоским або перехідним епітелієм, менш сприйнятливі до інфекції.

3. Резервуар та шляхи передачі: людина, інфекція передається переважно безпосередньо статевим шляхом (генітально-генітальний, генітально-анальний, орально-генітальний або орально-анальний), нестатеве (непряме) інфікування зустрічається рідко, і деякі дослідники сумніваються наявність цього шляху зараження. Хвора на гонорею мати може заразити новонародженого під час пологів.

4. Фактори ризику: висока сексуальна активність, часта зміна статевих партнерів, проміскуїтет, невикористання презервативів, використання небар’єрних контрацептивів, наявність крайньої плоті, інші інфекції, що передаються статевим шляхом (ІПСШ).

5. Інкубаційний період та період заразливості: передній уретрит у чоловіків 2–5 днів (1–14), ендоцервіцит 7–14 днів. У жінок ризик зараження гонореєю вище, ніж у чоловіків. При одноразовому вагінальному статевому акті ризик зараження оцінюється в 60–90 % для жінок і 20–40 % для чоловіків.

КЛІНІЧНА КАРТИНА ТА ТИПОВИЙ ПЕРЕБІГвгору

1. Гонорея у чоловіків: неускладнена, проявляється як гонококовий уретрит (англ. gonococcal urethritis). Інфекція зазвичай протікає симптоматично (≈80 % випадків), рідше має малосимптомний або безсимптомний характер (<10 % випадків).

1) гострий передній уретрит — найпоширеніша форма гонореї у чоловіків. З’являються виділення з уретри (>80 %), зазвичай рясні, спочатку слизисто-гнійні, а потім гнійні. У ≈25 % пацієнтів він може бути менш профузним, слизово-гнійним або мукоїдним (схожим на негонококовий уретрит). У рідкісних випадках виділення можуть виникати лише при натисканні на уретру або після тривалого перерву в сечовипусканні, напр., в ранні години. Пацієнт повідомляє про дизурію (>50 %) і хворобливу ерекцію. У гострій фазі захворювання можливий сильний, колючий біль в уретрі, який посилюється під час сечовипускання. Отвір уретри червоний (меатит). При відсутності належного лікування інфекція може поширитися на задню частину уретри, а звідти поширитися на інші відділи сечостатевого тракту.

2) запалення заднього відділу уретри — проявляється домішкою крові в останній фазі мікції, нездужанням, невисокою температурою, частими позивами до сечовипускання, сильним болем, що іррадіює в пряму кишку під час сечовипускання.

2. Гонорея у жінок: найчастіше має малосимптомний або безсимптомний характер (≥50 % випадків). Лише ≈20 % жінок звертаються до лікаря через симптоми захворювання. Зазвичай інфекція діагностується після зараження статевого партнера або випадково під час відвідування гінеколога з інших причин. Запалення цервікального каналу є найпоширенішою формою гонореї у жінок. Часто зустрічається вторинне інфікування уретри (80–90 % випадків), рідше заднього проходу (35–40 % випадків). Симптоми: збільшення кількості або зміна характеру вагінальних виділень (≤50 %); вони можуть бути профузними, гнійними або скупими, слизисто-гнійними або слизовими (нагадують негонококовий уретрит); біль у животі (≤25 %); дизуричні симптоми, пов’язані з ураженням уретри (10–15 %) – зазвичай менш виражені, ніж у чоловіків, можуть супроводжуватися гнійними або слизисто-гнійними виділеннями з уретри спонтанно або після масажу уретри; при наявності рясних гнійних виділень може виникнути вторинне подразнення і запалення вульви; міжменструальна кровотеча, кровотеча під час статевого акту, посилення менструальної кровотечі (рідко). При огляді в дзеркалах: гіперемія, припухлість, легка кровоточивість шийки матки, почервоніння отвору уретри.

3. Гонорея обох статей:

1) гонококовий фарингіт — зараження найчастіше відбувається внаслідок орально-генітальних контактів. Ця форма зустрічається переважно у жінок (10–20 % випадків) і чоловіків, які мають секс з чоловіками (MSM; 10–25 % випадків), як правило, як вторинна інфекція. Рідко (у ≈5 %) горло є основним місцем інфікування. Найчастіше інфекція протікає безсимптомно (≈90 %). Симптоми неспецифічні: біль у горлі, що посилюється при ковтанні, почервоніння та набряк піднебінних дужок і задньої частини глотки, рідко незначне підвищення температури тіла та збільшення прилеглих лімфатичних вузлів.

2) гонококовий проктит — у жінок проктит найчастіше виникає внаслідок запалення шийки матки (у 35–40 % випадків), рідше первинно внаслідок анального контакту (≈5 % випадків). У чоловіків, які не належать до MSM, анальна гонорея зустрічається дуже рідко, у чоловіків, які належать до MSM становить ≈40 % випадків. Крім того, у цій групі поширені інфекції, викликані стійкими до антибіотиків штамами N. gonorrhoeae. Проктит зазвичай протікає безсимптомно, особливо у жінок (>90 %). У симптоматичних випадках з’являються виділення із заднього проходу (слизові або слизисто-гнійні, бувають кров’янисті, часто помічаються під час дефекації), печіння та свербіж в області анального отвору, рідко болісні тенезми або тупий біль, що посилюється під час дефекації (при запорах). При фізикальному огляді спостерігається почервоніння та набряк шкіри навколо заднього проходу. При ректороманоскопії виявляється гіперемія і набряк слизової оболонки анального каналу з наявністю слизово-гнійного або слизового виділення.

3) гонококовий кон’юнктивіт у дорослих — у дорослих зустрічається дуже рідко, як правило, як вторинна інфекція, що виникає в результаті перенесення інфекційного секрету з вогнища первинної інфекції, найчастіше через пальці. У дорослих зазвичай уражається одне око, і симптоми запалення можуть бути різними за ступенем тяжкості від легкого подразнення кон’юнктиви до важкого запалення з гнійними виділеннями.

4. Гонорея у новонароджених: найпоширеніша форма — гонококовий кон’юнктивіт. Зараження відбувається під час пологів. Дисемінована гонококова інфекція у новонароджених зустрічається рідко і перебігає так само, як і у дорослих (ураження шкіри та суглобів, менінгіт).

5. Інші форми гонореї: →Ускладнення.

Діагностикавгору

Допоміжні дослідження

Ідентифікація етіологічного фактора:

1) культивування — характеризується високою специфічністю, дозволяє остаточно підтвердити діагноз і відносно дешевий. Як єдиний метод дозволяє оцінити лікарську чутливість N. gonorrhoeae (оцінка чутливості до цефтріаксону, цефіксиму, фторхінолонів, спектиноміцину, пеніцилінів і тетрациклінів). Чутливість залежить від типу зібраного матеріалу та використовуваного середовища (бажано селективного з додаванням речовин, що пригнічують ріст інших мікроорганізмів). Виконайте посів для оцінки мазків з уретри, ендоцервікалу, прямої кишки, глотки та кон’юнктиви (не рекомендується для дослідження сечі). При дотриманні оптимальних умов під час збору, транспортування та зберігання зразків чутливість посіву є відносно високою у випадку дослідження мазків із сечостатевого тракту (>95 % для дослідження виділень з уретри у випадках симптоматичної інфекції, 85–95 % для матеріалу, взятого з ендоцервікального каналу) і менше для ректальних зразків (70–85 %) і мазків із горла (50–70 %). Результати посіву доступні через 24–48 год.

2) молекулярні тести — виявлення ДНК N. gonorrhoeae за допомогою ампліфікації нуклеїнової кислоти (NAAT) має чутливість >96 %, не залежить від наявності симптомів інфекції чи типу досліджуваного матеріалу (нижче лише у випадку аналізу сечі в жінки). Метод вибору при безсимптомних інфекціях і при скринінгу фарингеальної та анальної гонореї. Набори NAAT, які доступні на ринку або опрацьовувані в лабораторії, дуже відрізняються, особливо з точки зору специфічності, і більшість тестів не призначені для діагностики інфекцій глотки та прямої кишки. Позитивна прогностична цінність (PPV) тесту NAAT, який використовується для діагностики гонореї, має бути >90 %; якщо він нижчий, позитивний результат тесту, проведеного в матеріалі, взятому з горла, повинен бути підтверджений тестом NAAT, що ідентифікує іншу генетичну послідовність N. gonorrhoeae через наявність інших видів Neisseria spp. Дозволяється дослідження гену резистентності до хінолонів (gyrA), але тільки в уретральних або ректальних зразках.

3) мікроскопічне дослідження препарату, забарвленого за Грамом або метиленовим синім (збільшення ×1000) — найпростіший і швидкий метод виявлення гонореї. Він високочутливий (≥95 %) для симптоматичного уретриту у чоловіків, тобто з інфекційними виділеннями. На ранніх стадіях захворювання або при хронічній гонореї N. gonorrhoeae може бути присутнім поза лейкоцитами та мати атиповий вигляд — у цих випадках діагноз слід підтвердити другим методом, напр., посівом. Мікроскопічне дослідження є менш чутливим для оліго- або безсимптомного чоловічого уретриту, жіночого цервіциту (≤55 %) та проктиту (≤40 %) і не може використовуватися для виключення інфекції в цих клінічних формах. Мікроскопічне дослідження не рекомендується при підозрі на гонорейну інфекцію горла.

IUSTI рекомендує тестування на інфекцію N. gonorrhoeae у таких випадках:

1) у чоловіків:

а) з виділеннями з уретри;

б) у віці <40 років або з іншими факторами ризику захворювань, що передаються статевим шляхом (напр., новий статевий контакт за останній рік або >1 партнер за останній рік) з діагнозом гострий епідидимоорхіт;

2) у жінок:

а) з цервікальними або вагінальними виділеннями, які мають фактори ризику захворювання, що передається статевим шляхом (вік <30 років, новий статевий контакт за останній рік або >1 партнер за останній рік);

б) при слизово-гнійному цервіциті;

3) в осіб, у яких вперше виявлено інше захворювання, що передається статевим шляхом;

4) в осіб, які мають статевий контакт із особою із захворюванням, що передаються статевим шляхом, або із запальними захворюваннями органів малого таза;

5) особи з гострим тазовим болем або симптомами запального захворювання органів малого таза;

6) при скринінгу на ІПСШ у молодих дорослих (<25 років) або MSM;

7) в рамках скринінгу на ІПСШ у осіб, які мали нові або багаторазові недавні статеві контакти;

8) при встановленні гнійного кон’юнктивіту у новонародженого або дорослої особи;

9) у матерів новонароджених з кон’юнктивітом новонароджених (ophthalmia neonatorum);

10) у разі передчасного переривання вагітності в місцевостях, де поширена гонорея.

Діагностичні критеріїї

Позитивні результати аналізів на N. gonorrhoeae підтверджують діагноз.

Диференційна діагноcтика

1. Гонококовий уретрит у чоловіків: негонококовий уретрит (→розд. 14.10.7), уретрит, викликаний механічними травмами, генітальний герпес, венерофобія.

2. Гонорея у жінок: негонококовий цервіцит і уретрит, генітальний герпес, вульвовагінальний кандидоз, бактеріальний вагіноз, трихомоніаз, рак шийки матки.

3. Гонококовий проктит: проктит, пов’язаний з іншими ІПСШ, герпес, проктит, спричинений грамнегативними ентеробактеріями (особливо у MSM), проктит, спричинений найпростішими (Giardia lamblia, Entamoeba histolytica), анальний кандидоз, анальний рак.

4. Гонококовий фарингіт: фарингіт вірусної та бактеріальної етіології.

5. Гонококовий кон’юнктивіт: кон’юнктивіт, спричинений хламідійною інфекцією або іншою бактеріальною та вірусною етіологією.

Лікуваннявгору

N. gonorrhoeae демонструє високу здатність набування стійкості до антибіотиків і хіміотерапевтичних засобів. У всіх випадках після лікування гонореї виконайте тест на підтвердження лікування, щоб оцінити ерадикацію інфекції та виявити можливу стійкість до ЛЗ. Якщо клінічні симптоми зберігаються після закінчення лікування, проведіть посів (бажано з додаванням NAAT) протягом 3–7 днів і оцініть стійкість бактерій до ліків. У безсимптомних пацієнтів виконайте НААТ або посів через 2 тижні після закінчення терапії; у разі позитивного результату NAAT необхідно провести посів з оцінкою лікарської резистентності. Порадьте пацієнту утримуватися від статевих контактів протягом 14 днів (7 днів для терапії цефтріаксоном) після того, як вони та їхні партнери закінчили лікування та симптоми зникли. Якщо це неможливо, порадьте протягом цього часу користуватися презервативами.

Причинне лікування, інфекція в Європі (згідно з рекомендаціями IUSTI)

1. Неускладнений уретрит, цервіцит, проктит, коли невідома чутливість бактерій до антибіотиків:

1) бажане лікування — цефтріаксон 1 г в/м одноразово разом з азитроміцином 2 г п/о одноразово (при поганій переносимості азитроміцину в дозі 2 г допускається розділити дозу: введення 1 г з інтервалом 6–12 годин). Для зменшення шлунково-кишкових побічних ефектів азитроміцин слід приймати з легкою їжею. В популяціях, де резистентність до цефтріаксону не встановлена, можна застосовувати цефтріаксон 1 г в/м в монотерапії; тоді необхідно провести дослідження, яке підтвердить одужання.

2) альтернативне лікування:

а) цефтріаксон 1 г в/м одноразово — у разі відсутності азитроміцину у формі п/о або коли пацієнт не може приймати пероральні ліки; необхідно провести дослідження, що підтверджує одужання;

б) цефіксим 400 мг п/о одноразово в комбінації з азитроміцином 2 г п/о одноразово — за відсутності цефтріаксону, неможливо провести введення в/м;

3) лікування у випадку тяжкої гіперчутливості до β-лактамних антибіотиків або резистентності до цефалоспоринів широкого спектру дії:

а) спектиноміцин 2 г в/м одноразово з азитроміцином 2 г п/о одноразово;

б) ципрофлоксацин 500 мг п/о одноразово — тільки при підтвердженій чутливості гонококів до фторхінолонів;

в) гентаміцин 240 мг в/м одноразово з азитроміцином 2 г п/о одноразово.

Якщо гіперчутливість до цефтріаксону не можна виключити і лікування цим лікарським засобом є необхідним, пацієнт повинен перебувати під медичним наглядом протягом ≥30 хв після його введення.

2. Лікування гонококового урогенітального, ректального та фарингіту у випадках стійкості N. gonorrhoeae до цефалоспоринів широкого спектру дії. Показана консультація спеціаліста та оцінка відповіді на лікування:

1) бажане лікування — цефтріаксон 1 г в/м одноразово з азитроміцином 2 г п/о одноразово;

2) альтернативна терапія (при підвищеній чутливості до цефтріаксону):

а) гентаміцин 240 мг в/м одноразово з азитроміцином 2 г п/о одноразово; менш ефективний, ніж цефтріаксон, при інфекціях глотки та анального отвору;

б) спектиноміцин 2 г в/м одноразово з азитроміцином 2 г п/о одноразово;

в) ертапенем 1 г в/м кожні 24 години протягом 3 днів.

3. Лікування неускладненого гонококового фарингіту:

1) бажане лікування — цефтріаксон 1 г в/м одноразово з азитроміцином 2 г п/о одноразово;

2) альтернативне лікування:

а) цефтріаксон 1 г в/м одноразово — у разі відсутності азитроміцину або коли пацієнт не може приймати препарати перорально;

б) ципрофлоксацин 500 мг п/о одноразово — пацієнтам з анафілактичною реакцією на пеніцилін або алергією на цефалоспорини в анамнезі після виключення резистентності до фторхінолонів.

Багато антибіотиків менш ефективні для видалення N. gonorrhoeae з горла, ніж із сечостатевої системи та прямої кишки.

4. Лікування гонококового кон’юнктивіту у дорослих: цефтріаксон 1 г в/м одноразово з азитроміцином 2 г п/о одноразово. Крім того, слід часто промивати око стерильним 0,9 % розчином NaCl.

5. Лікування гонококового кон’юнктивіту у новонароджених: цефтріаксон 25–50 мг/кг (макс. 125 мг) в/в або в/м в одноразовій дозі. Крім того, слід часто промивати око стерильним 0,9 % розчином NaCl.

6. Лікування гонореї у вагітних і жінок, які годують груддю:

1) рекомендована терапія — цефтріаксон 1 г в/м одноразово в комбінації з азитроміцином 2 г п/о одноразово;

2) альтернативне лікування:

а) спектиноміцин 2 г в/м одноразово (низька ефективність при лікуванні інфекції горла) з азитроміцином 2 г п/о одноразово;

б) цефтріаксон 1 г в/м одноразово.

Хоча безпека азитроміцину під час вагітності остаточно не встановлена, його можна застосовувати, коли користь для вагітної жінки перевищує ризик для плода. Азитроміцин проникає в грудне молоко.

7. Лікування гонококового епідидимоорхіту: цефтріаксон 500 мг в/м одноразово з азитроміцином 2 г п/о одноразово.

8. Лікування гонококового запалення органів малого таза: цефтріаксон 500 мг в/м одноразово; при підозрі на коінфекцію іншими збудниками (в т. ч. анаеробними) додатково доксициклін 100 мг п/о 2 × день та метронідазол 400 мг п/о 2 × на день протягом 14 днів.

9. Лікування дисемінованої гонококової інфекції: стаціонарне лікування на основі оцінки чутливості до антибіотиків. Початкове лікування: цефтріаксон 1 г в/м або в/в кожні 24 год, або цефотаксим 1 г в/в кожні 8 год або спектиноміцин 2 г в/м кожні 12 год протягом 7 днів. Через 24–48 год після клінічного покращення та визначення чутливості бактерій, антибіотик можна замінити на цефіксим 400 мг 2 × добу або ципрофлоксацин 500 мг 2 × добу п/о.

Ускладненнявгору

Факторами ризику розвитку ускладнень гонореї є: довготривала, нелікована або недостатньо лікована гонорея, статеві контакти, фізичні навантаження (особливо їзда на велосипеді), вживання алкоголю.

1. Ускладнення гонореї у чоловіків:

1) місцеві ускладнення — на сьогоднішній день вони зустрічаються відносно рідко, і більшість з них зникають після лікування, як при неускладненому уретриті. До них належать:

а) запалення препуціальних залоз Тайсона (tysonitis) — найчастіше супроводжує гонококовий уретрит. При закритті просвіту залози (залоз) можуть утворюватися невеликі гнійники, з яких при натисканні виділяється гнійний вміст. Дуже рідко це може бути єдиним симптомом гонореї.

б) запалення навколоуретральних проток (paraurethritis);

в) запалення периуретральной залози Літтре (littritis), що може спричинити периуретральний абсцес і післязапальну стриктуру уретри;

г) периуретральний абсцес — може викликати утруднення або блокування сечовипускання. Абсцес може проникати в уретру або виходити з неї, що може призвести до звуження уретри або виділення з промежини (ang. watering-can perineum; нориці між уретрою та тазовим дном, через які може витікати сеча).

д) запалення бульбоуретральної залози Каупера (cowperitis) — симптоми: біль у промежині, підвищення температури тіла (38–39 °С), порушення сечовипускання або затримка сечі внаслідок рефлекторного скорочення сфінктера уретри;

2) простатит — є наслідком розповсюдження інфекції висхідним шляхом; виділяється:

а) гострий простатит — симптоми: підвищення температури (зазвичай 38–39 °С), озноб, біль у промежині, розлади сечовипускання (часта і раптова потреба в сечовипусканні), розлади стільця (біль при дефекації, запор). Пальцеве дослідження per rectum виявляє збільшену простату, яка є болючою. У деяких випадках може розвинутися абсцес простати.

б) абсцес передміхурової залози — проявляється високою температурою, сильним болем у промежині та надлобковій ділянці, болем під час дефекації. Абсцес може підлягати проколу: до уретри, прямої кишки або через шкіру промежини.

в) хронічний простатит — симптоми зазвичай слабо виражені; легкий, тупий біль у промежині, що іррадіює в область промежини або яєчка, підтікання зазвичай рідкого, слизового або слизисто-гнійного виділення з уретри в кінці сечовипускання або під час дефекації та статева дисфункція (болісна ерекція, хвороблива еякуляція сперми з домішками крові) [haematospermia]. При ректальному дослідженні передміхурова залоза може бути без змін або злегка збільшена. Для діагностики беруть мазки з уретри або — тільки при хронічному запаленні — виділення, отримані при масажі передміхурової залози (гостре запалення є протипоказанням до масажу передміхурової залози).

3) епідидиміт зазвичай є наслідком висхідного поширення інфекції. У Європі гонорея є другою за поширеністю причиною епідидиміту у чоловіків у віці від статевого дозрівання до 35 років. Гонорейний епідидиміт, як правило, односторонній, рідко хворобливий процес може охоплювати одночасно придаток яєчка або придаток яєчка і яєчко. Симптоми гонококового уретриту зазвичай передують епідидиміту, але можуть бути відсутніми після розвитку цього ускладнення. Симптоми: висока температура (39–40 °С), нездужання, сильний біль в ділянці придатка яєчка, часто іррадіює по сім’яному канатику в низ живота. Спостерігається набряк ураженого придатка яєчка зі збільшенням вмісту калитки, почервонінням і згладжуванням шкіри калитки на стороні патологічного процесу. Також можуть спостерігатися хворобливі ерекції та еякуляція сперми з домішкою гною. В результаті запалення може виникнути фіброз придатка яєчка, закупорка сім’яних проток і, як наслідок, безпліддя. Ризик безпліддя при двосторонньому епідидиміті становить ≈90 %. При підозрі на це ускладнення матеріалом для діагностичних досліджень є мазки з уретри або сеча.

4) запалення сім’яних бульбашок (vesiculitis) — рідко виникає при простатиті або епідидиміті. Симптоми включають: постійну ерекцію, кров у сечі або спермі.

2. Ускладнення гонореї у жінок:

1) місцеві ускладнення:

а) Бартолініт (bartholinitis) — зустрічається відносно часто (в ≈30 % випадків), але зазвичай має оліго- або безсимптомний перебіг. До симптомів відносяться: почервоніння і набряк малих статевих губ і наявність виділень при натисканні. Це може призвести до утворення абсцесу бартолінової залози.

б) абсцес бартолінової залози характеризується лихоманкою і сильним болем, що посилюється при ходьбі. Під час фізикального обстеження виявляється хвороблива запальна пухлина різного розміру (від лісового горіха до курячого яйця), що огортає поверхню великих статевих губ.

в) запалення навколоуретральних залоз Скене (skenitis) — навколо отвору уретри виникають червоні плями, при натисканні на які виділяється гнійний секрет;

2) запальні захворювання органів малого таза (pelvic inflammatory disease — PID) — хворобливий синдром, зумовлений висхідним поширенням інфекції з цервікального каналу в порожнину матки, маткові труби та яєчники. Він включає запальні захворювання органів малого таза, такі як: аднексит, ендометрит, тазовий перитоніт, емпієма маткової труби та яєчника. PID зустрічається у ≈20 % жінок, інфікованих гонореєю, частіше у жінок віком до 25 років і у тих, хто ще не народжував. Інші фактори ризику включають, але не обмежуються ними: безладне статеве життя, проституція, багаторазова історія гонореї або хламідійної інфекції, використання внутрішньоматкових засобів контрацепції та гінекологічні процедури. PID характеризується широким спектром симптомів різного ступеня тяжкості, до яких належать: біль або чутливість внизу живота, лихоманка або субфебрильна температура, рясні та болісні менструальні кровотечі, міжменструальні кровотечі (частіше у випадку хламідійного PID), вагінальні виділення, біль під час статевого акту, дизурія. PID може спричинити безпліддя та підвищений ризик позаматкової вагітності.

3. Ускладнення гонореї в обох статей:

1) дисемінована гонококова інфекція (англ. disseminated gonococcal infection — DGI). Зустрічається у 0,5–3 % хворих на гонорею, частіше у жінок. Це результат поширення інфекції через кров. Типи AUH IA-1 і AUH IA-2 N. gonorrhoeae відповідають за >90 % випадків. Бактеріологічне підтвердження наявності N. gonorrhoeae в крові утруднено. Бактеріємія зазвичай переривчаста і виявляється лише у 20–30 % пацієнтів, у той час як у ≈80 % випадків N. gonorrhoeae можна виявити на місці первинної інфекції, звідки слід забрати матеріал для діагностичних досліджень. Форми:

а) артритно-дерматитний синдром (arthritis-dermatitis syndrome) — найбільш поширений. Артрит (→ також розд. 16.13) зустрічається у 30–40 % пацієнтів і зазвичай має легкий і реактивний характер. Він може вразити будь-який суглоб, хоча найчастіше уражаються зап’ясткові, п’ястно-фалангові, гомілковостопні та колінні суглоби. Уражені суглоби опухають і болять, і симптоми часто зникають самі по собі. Важкий септичний артрит, описаний в епоху до введення антибіотиків, сьогодні зустрічається рідко. У синовіальній рідині виявлено гнійне виділення з наявністю N. gonorrhoeae. Це стосувалося переважно великих суглобів, таких як ліктьові, плечові та колінні, і часто призводило до їх пошкодження. Ураження шкіри зустрічається у 50–75 % хворих, найчастіше на ранніх стадіях захворювання. Некротичні пустули, оточені еритематозним ореолом, найбільш характерні для DGI, але також можуть виникати макулярні, папульозні, бульозні або петехіальні висипання. Хоча ураження шкіри можуть з’явитися де завгодно, найчастіше вони зустрічаються на дистальних частинах кінцівок, часто над ураженими суглобами.

б) рідко — ендокардит, міокардит і перикардит, менінгіт, остеомієліт;

2) Синдром Фітца-Х’ю-Кертіса — перигепатит (perihepatitis), асоційований з аднекситом у жінок. Воно зустрічається у 1–10 % жінок із гонококовим запальним захворюванням органів малого таза та спричинене поширенням інфекції з фаллопієвої труби, можливо, через лімфатичний шлях. Симптоми схожі на PID, з’являється біль у правому підребер’ї.

Особливі ситуаціївгору

1. Гонорея у вагітних є загрозою для здоров’я матері і дитини. Вагітність є фактором ризику дисемінованої гонококової інфекції. Гонорея може збільшити ризик передчасних пологів і післяпологового ендометриту.

2. Особи з діагнозом гонорея та їхні партнери повинні пройти скринінг на інші ІПСШ: завжди на ВІЛ, ВГВ, ВГС та сифіліс, якщо є симптоми, додатково на інфекцію C. trachomatis та Mycoplasma genitalium (оцінка резистентності до макролідів).

3. У пацієнтів, які отримували лікування гонореї за схемою без азитроміцину, якщо не було виключено інфікування C. trachomatis, IUSTI рекомендує додати доксициклін 100 мг п/о кожні 12 год протягом 7 днів (→розд. 18.2.3.3).

прогнозвгору

На ранніх стадіях хвороби прогноз сприятливий, якщо швидко почати лікування. У розвитку ускладнень залежить від їх типу.

профілактикавгору

Специфічні методи

Захисна вакцинація: немає.

Неспецифічні методи

1. У будь-якому випадку слід надати відповідну консультацію та рекомендувати статеве утримання протягом 7 днів після закінчення лікування та до зникнення симптомів.

2. Дослідження контактів: отримуйте інформацію про статевих партнерів за останні 60 днів до появи симптомів або встановлення діагнозу. Спробуйте зв’язатися з усіма статевими партнерами хворого, запропонувати їм діагностику та лікування, надати консультацію.

3. Скринінг на інші ІПСШ, такі як: сифіліс, ВІЛ, гепатит B або C.

4. Ізоляція хворих: не вимагається.

5. Засоби індивідуального захисту: засоби індивідуального захисту: стандартні засоби індивідуального захисту для медичних працівників.

Обов’язок повідомлення РСЕС:

так