Серцева недостатність (СН)

ВИЗНАЧЕННЯ І КЛАСИФІКАЦІЯ

Стан, при якому внаслідок порушення функції серця знижується хвилинний об’єм крові, що не забезпечує адекватних метаболічних потреб тканин організму, або коли адекватний хвилинний об’єм зберігається завдяки підвищеному тиску наповнення, що призводить до появи клінічних симптомів. Розрізняють серцеву недостатність (СН):

1) вперше діагностовану — що виникла вперше, незалежно від динаміки розвитку симптомів;

2) транзиторну — якщо симптоми СН спостерігаються тільки впродовж обмеженого проміжку часу (напр., у хворих, у яких застосування діуретиків необхідне виключно у гострій фазі інфаркту міокарда; серцева недостатність, вторинна до оборотної систолічної дисфункції, спричиненої ішемією міокарда та минає після реваскуляризації);

3) хронічну — в залежності від перебігу визначається як стабільна (без значущої динаміки вираженості симптомів впродовж ≈1 міс.), прогресуюча або декомпенсована.

Крім того, розрізняють серцеву недостатність:

1) зі зниженою ФВ ЛШ (СНзнижФВ [HFrEF]; систолічна СН), зі збереженою ФВ ЛШ (СНзберФВ; діастолічна СН), з помірним зниженням ФВ ЛШ (HFmrEF);

2) лівошлуночкову і правошлуночкову (або двокамерну), в залежності від домінуючого симптомокомплексу — застою у малому або у великому колі кровообігу;

3) зі збільшеним хвилинним об’ємом крові.