Загрудинний біль, викликаний спонтанним спазмом коронарної артерії. При типовій формі вазоспастична стенокардія характеризується транзиторною елевацією сегмента ST на ЕКГ, яка зазвичай не призводить до інфаркту міокарду.
Симптоми: стенокардитичний біль (характеристика →розд. 2.5.1.1), спонтанний, неодноразово довготривалий, найчастіше виникає між 24.00 і 6.00 у спокої, але може також з’являтися після навантаження. Максимальна вираженість симптомів впродовж року від маніфестації захворювання. Симптоми рецидивують, однак захворюваність на інфаркт міокарда — дуже низька (<0,5 % впродовж року).
Діагностика: на підставі появи спонтанного стенокардитичного болю із супутньою елевацією сегментів ST на ЕКГ і спазмом коронарної артерії під час коронарографії.
Консервативне лікування:
1) модифікація факторів ризику — передусім, припинити тютюнопаління, вживання амфетаміну чи кокаїну;
2) АСК 75 мг/добу;
3) блокатори кальцієвих каналів у високих дозах п/о — дилтіазем 120–360 мг/добу, верапаміл 240–480 мг/добу (препарати →табл. 2.5-6), ніфедипін 60–120 мг/добу. Якщо лікування одним блокатором кальцієвих каналів неефективне, додайте другий, але з іншої групи, або нітрат пролонгованої дії →табл. 2.5-5;
4) β-блокатори, особливо неселективні, протипоказані.
Інвазивне лікування: імплантація стенту в місці атеросклеротичної бляшки, яка спричиняє артеріоспазм, може зменшити симптоми, однак у 50 % хворих після операції симптоми рецидивують внаслідок спазму в іншому сегменті артерії. Обов’язковим є продовження фармакологічного лікування. У випадку клінічно значимої брадикардії або загрозливих шлуночкових тахіаритмій, залежних від ішемії, коли судинорозширювальна реакція на призначене консервативне лікування не є оптимальною, рекомендується імплантація стимулятора або кардіовертера-дефібрилятора.
Прогноз: 5-річна виживаність від моменту постановки діагнозу становить 95 %. Гірший прогноз у хворих із супутнім атеросклеротичним ураженням коронарних артерій, а також у хворих після перенесеної під час артеріоспазму фібриляції шлуночків.