Maciej Bagłaj
Це складне питання стосується важливої проблеми аномального процесу загоєння ран на шкірі дитини. Гіпертрофічний рубець та келоїд — це терміни, що часто використовуються лікарями, включаючи педіатрів, для опису потовщених, рубців із гіпертрофією, які є явним естетичним дефектом і виникли після механічних, термічних або ятрогенних травм, після хірургічної операції. Незважаючи на деякі морфологічні подібності (потовщення і гіпертрофія рубця), вони становлять два окремих біологічних процеси з різними клінічними та гістологічними особливостями.
На практиці гіпертрофія рубця зустрічається набагато частіше, ніж келоїди. Найважливішою клінічною ознакою, що відрізняє обидва ці процеси, є той факт, що гіпертрофічний рубець завжди вражає область початкової рани, тоді як келоїд виходить за межі рани і займає здорову тканину.
Келоїд — це вогнище гіпертрофічної тканини, яка, на відміну від гіпертрофії рубця, не має тенденції до спонтанної інволюції. Важливу роль у формуванні келоїдів відіграють генетичні детермінанти. Ризик появи келоїдів більший в області передньої грудної стінки над грудиною та на мочках вух, хоча вони можуть розвиватися в будь-якій ділянці тіла. Механізм травми не має значення для утворення келоїду, але порушений процес загоєння в результаті інфекції сприяє гіпертрофії рубця.
Лікування келоїдів складне. Насправді можна ствердити, що ефективних методів лікування зрілого келоїду немає. Набагато ефективнішими є профілактичні дії у людей, які мають ознаки аномального загоєння ран. Хірургічне видалення келоїду найчастіше пов'язане з дуже високим ризиком рецидиву ураження. Пацієнтів із келоїдом слід направити у референс-центр дитячої або пластичної хірургії.
1. Bran G., Goessler U., Hormann K. i співавт.: Current concepts of pathogenesis (review). Int. J. Mol. Med., 2009; 24: 283–293
2. Gauglitz G., Korting H., Pavicic T. i співавт.: Hypertrophic scarring and keloids. Pathomechanisms and current and emerging treatment strategies. Mol. Med., 2011; 17: 113–125