Три найважливіші останні досягнення у веденні системного червоного вовчака

Запис здійснено під час 6th McMaster International Review Course in Internal Medicine (MIRCIM).

Д-р Бхаскар Дасгупта (Bhaskar Dasgupta) — професор ревматології в Університетській лікарні Саутенд (Southend University Hospital), Великобританія, почесний професор Університету Ессекса, міжнародний експерт та провідний лідер думок в області гігантоклітинного артеріїту та ревматичної поліміалгії.

Які 3 найважливіші останні досягнення у веденні системного червоного вовчака ви б назвали?

Бхаскар Дасгупта, MB BS, MD: Якби можна було назвати 3 найважливіші останні досягнення у веденні системного вовчака (СЧВ), я б дійсно відповів наступним чином: Перше — це важливе усвідомлення того, що потрібно використовувати мінімальну ефективну глюкокортикоїдів для лікуванні вовчака. Це надзвичайно важливо, оскільки було показано, що глюкокортикоїди пов’язані з багатьма ускладненнями. Коли ви лікуєте довготривалий вовчак протягом 5, 10 років, саме тоді розвиваються всі побічні ефекти глюкокортикоїдів, пов’язані з міопатією, пов’язані з остеопоротичними переломами, гіпертензією, але, що найголовніше, починають з’являтись усі серцево-судинні ускладнення, які асоціюються з рутинним надмірним лікуванням глюкокортикоїдами, і виникає більше СЧВ-асоційованих серцево-судинних подій. Отже, першим найважливішим за останній час прогресом стало усвідомлення того, що хоча активний вовчак може потребувати лікування високими дозами глюкокортикоїдів, ці дози потрібно швидко зменшити, щоб вихідне тривале лікування відповідало безпечним дозам; звичайно <10 мг преднізолону або навіть ≈5 мг преднізолону. Це стає можливим завдяки використанню інших імуносупресивних засобів для лікування вовчака.

Другим найважливішим останнім досягненням у веденні вовчака став белімумаб. Белімумаб — це антитіло, яке дійсно спрямоване на запобігання активації В-клітин. Це антитіло до фактора активації В-клітин (англ. B cell activating factor — BAFF, прим. пер.) або до стимулятора В-лімфоцита (англ. B lymphocyte stimulator — BlyS, прим. пер.), і белімумаб дійсно змінив лікування рефрактерного вовчака. Нещодавно у нас був випадок мультисистемного вовчака: жінка, яка страждала від тяжкого дерматиту, тяжкої гіпокомплементемії, тяжкого серозиту, артриту, а також у неї розвинувся гломерулонефрит, який насправді дуже швидко призвів до термінальної стадії ниркової недостатності. Потім у неї розвинувся вальвуліт з ендокардитом Лібмана-Сакса. Вона вичерпала можливість лікування циклофосфамідом, застосовувала мікофенолат, і, нарешті, ми призначили їй белімумаб, який, звичайно, є першим біологічним, зареєстрованим для використання при СЧВ. І відповідь була дивовижною. Після лікування белімумабом, який ми спочатку призначили їй у внутрішньовенній інфузії 10 мг/кг, у неї була феноменальна реакція з боку дерматиту, серозиту, відбулось розрішення усього, і гіпокомплементемія нормалізувалася. Нарешті тепер ми перейшли на підшкірний препарат белімумабу, і вона почувається настільки добре, що їй зараз пересадили нирку, оскільки вона перебувала на діалізі, а після трансплантації вона дуже добре функціонує на лікуванні белімумабом.

Третім найважливішим досягненням у лікуванні вовчака стало усвідомлення серцево-судинних захворювань. Дуже важливо намагатися запобігти метаболічному синдрому під час лікування вовчака. При СЧВ важливо не лише перевіряти активність захворювання; дуже, дуже важливо намагатися підтримувати оптимальну масу тіла, намагатися контролювати гіпертензію. Лікування артеріального тиску в контексті вовчака є надзвичайно важливим, і ліпіди важливі. Важливим є лікування цукрового діабету. Все це необхідно враховувати при лікуванні метаболічного синдрому, щоб запобігти довгостроковим серцево-судинним подіям, асоційованим із вовчаком. Дякую.