Хронічний пієлонефрит

Допоможіть нам допомагати!

Ми прагнемо й надалі безкоштовно надавати цей тип контенту. На жаль, коштів на це більше немає.

Без Вашої допомоги нам доведеться закрити проект до кінця 2024 року.

Хронічний пієлонефрит — це хронічний тубулоінтерстиціальний нефрит, спричинений хронічною або рецидивною інфекцією нирок. Розвивається майже виключно у пацієнтів зі значущими анатомічними аномаліями сечових шляхів, такими, як перешкода відтоку сечі, коралоподібний нефролітіаз, міхурово-сечовідний рефлюкс (найчастіша причина у дітей). Характерним симптомом є вогнищеве рубцювання ниркової паренхіми, віддзеркаленням чого є нерівна позатягувана поверхня нирки. Може вражати лише одну нирку. Згодом виникає прогресуючий фіброз, атрофія канальців, а також склероз і атрофія ниркових клубочків.

Клінічна картина: переважають симптоми рецидивної інфекції сечовивідних шляхів (→розд. 14.10.4) і хронічної хвороби нирок (ХХН), коли дійде до значного погіршення функції нирок.

Діагноз: при аналізі сечі зазвичай виявляється лейкоцитурія, іноді лейкоцитарні циліндри. Негативний результат посіву сечі не виключає діагнозу. Протеїнурія, зазвичай, не перевищує 2,0 г/добу і віщує прогресування ниркової дисфункції. При УЗД, зазвичай, візуалізуються нирки зменшених розмірів, іноді з нерівними контурами, а також ознаки основного захворювання (сечові конкременти, перешкода відтоку сечі). Урографія виявляє деформацію деяких або всіх ниркових чашок (розширення, сплощення склепінь). Сцинтиграфія нирок є найчутливішим методом для виявлення рубцювання ниркової паренхіми. Мікційна цистографія може виявити наявність міхурово-сечовідного рефлюксу.

Лікування: спрямоване на причину і гальмування прогресування ХХН →розд. 14.3.