Грип

ЕТІОПАТОГЕНЕЗвгору

Сезонний грип — щорічне захворювання в епідемічний період, викликане типовими вірусами грипу типів A i B, які циркулюють серед людей. У північній півкулі сезон грипу зазвичай триває 3 місяці і припадає на період з жовтня до квітня, натомість у південній півкулі — з травня до вересня. Пандемічний грип — більш небезпечний вид грипу, що виникає кожні кільканадцять або кількадесят років у вигляді світових епідемій (пандемій), що викликаються новими підтипами вірусу типу А, напр., т. зв. іспанка (у 1918–1920-х роках ХХ ст.). Інфекція поширюється дуже швидко — під час пандемії кількість випадків захворювання в декілька разів перевищує показники щорічних епідемій сезонного грипу. Про оголошення пандемії вирішує ВООЗ на підставі географічного поширення інфікування новим типом вірусу, а не тяжкості перебігу грипу.

1. Етіологічний фактор: вірус грипу типу A, B або C. Епідемічні захворювання у людей викликають типи А і В. Тип А поділяється на підтипи в залежності від антигенної специфічності 2 поверхневих білків — гемаглютиніну (Н) і нейрамінідази (N). Сезонний грип найчастіше викликають віруси підтипів H1N1 i H3N2 (у деякі сезони H1N2), рідше — віруси грипу В (у середньому 20 % захворювань). Вірус грипу А характеризується коротким інкубаційним періодом і значною антигенною мінливістю, що створює індивідуальний ризик захворювання кожного року і необхідність щорічного застосування вакцин з оновленим складом. Серед людей за останні роки зареєстровано спорадичні випадки захворювань, викликаних вірусами пташиного грипу (потенційно пандемічні типи), обтяжених високим ризиком ускладнень і високою летальністю.

2. Патомеханізм: віруси грипу зв’язуються за посередництвом гемаглютиніну з епітеліальними клітинами верхніх і нижніх дихальних шляхів, а потім розмножуються в них. Не виникає вірусемії, а загальні симптоми є наслідком дії прозапальних цитокінів. Винятком є позалегенева реплікація вірусу пташиного грипу підтипу H5N1. Цикл реплікації триває 6–12 годин. У порівнянні з типовими сезонними вірусами грипу, вірус A/H1N1pdm09 має більшу спорідненість до нижніх дихальних шляхів, глибше проникає в дихальну систему та може інфікувати легеневі альвеоли.

3. Резервуар та шлях передачі: віруси грипу А — люди, також деякі тварини (напр., свині, морські ссавці, коні, котячі, собаки, домашні та дикі птахи); інфекція поширюється:

1) повітряно-крапельним шляхом швидко падаючими краплями та великими частинками аерозолю, що досягають відстані ≈1,0–1,5 м;

2) по повітрю через дрібніші розпилені частки (діаметром<10 мкм), які залишаються підвішеними в повітрі та можуть транспортуватися протягом більш тривалого часу (годин) і на великі відстані;

3) рідше через контакт із інфікованими предметами або руками. 

Віруси пташиного грипу — резервуар: хворий птах; зараження людини можливе через безпосередній, контакт із хворим чи мертвим птахом (дотик), вживання сирого або недостатньо термічно обробленого м’яса або сирих яєць хворих птахів.

4. Фактори ризику інфікування:

1) більш тривале перебування на близькій відстані (до 1,5) від хворого на грип бeз зaхисту (захисна маска для обличчя), будь-який контакт «обличчям до обличчя» без маски;

2) безпосередній контакт із пацієнтом або інфікованою особою, або із зараженими предметами;

3) недостатня гігієна рук;

4) доторкування контамінованими руками ділянки рота, носа та очей;

5) перебування у місцях значного скупчення людей, особливо в закритих приміщеннях, у сезон захворюваності на грип.

5. Інкубаційний період та період заразності: інкубаційний період триває 1–4 дні (у середньому 2 дні). Період заразливості у дорослих — 1 день перед і до 5 днів після появи симптомів (іноді, навіть, до 10 днів), а в малих дітей — декілька днів перед і ≥10 днів після появи симптомів. Хворі з тяжкими порушеннями імунітету можуть виділяти віруси грипу навіть протягом декількох місяців. Короткий інкубаційний період, антигенна мінливість вірусів і відсутність вірусемії (насамперед вірусу грипу А) роблять набутий імунітет короткотривалим.

КЛІНІЧНА КАРТИНА ТА ПРИРОДНИЙ ПЕРЕБІГвгору

Раптова поява симптомів:

1) загальних (домінують на початковому етапі) — гарячка, озноб і відчуття розбитості, виражена слабкість, міалгія, головний біль (найчастіше у лобній та ретробульбарній ділянках), та погане загальне самопочуття;

2) з боку дихальної системи (зазвичай проявляється через ≈3 дні хвороби, коли вираженість загальних симптомів менша) — біль у горлі, симптоми риніту (як правило, не особливо виражені), сухий і надсадний кашель;

3) інших (рідше) — симптоми ларингіту або середнього отиту, нудота, блювання, легка діарея.

У літніх осіб головними симптомами можуть бути значна слабкість або порушення свідомості. Захворювання, як правило, самостійно минає через 3–7 днів, але кашель і відчуття розбитості можуть зберігатися ≥2 тиж. До 50 % випадків інфікування мають безсимптомний перебіг.

ДІАГНОСТИКАвгору

Допоміжні дослідження

Ідентифікація етіологічного чинника: виявлення генетичного матеріалу вірусу (ЗТ-ПЛР), імунофлюоресцентний аналіз (прямий [DFA] та непрямий [IFA]), швидкі діагностичні тести на вірусний антиген (RIDT), виділення вірусу в культурі та швидке антигенне тестування у матеріалі з носа та з глотки (аспірат, змив, мазок; зразки з носа і горла необхідно поєднати →розд. 24.30 і розд. 24.31). Загалом їх проведення не є обов’язковим, однак розгляньте таку можливість у хворих із групи підвищеного ризику ускладнень, або у випадку тяжкої (ускладнення) чи прогресуючої грипоподібної хвороби, або інших показань до госпіталізації — результат впливає на спосіб лікування, а також у разі смерті — щоб встановити її причину. Найбільш чутливим методом є ЗТ-ПЛР (матеріал забирають зонд-тампоном, який виготовлено повністю зі штучного волокна, не може містити бавовни, вати чи дерева). Недотримання вимог щодо вибору матеріалу, способу й часу забору, умов зберігання і транспортування можуть дати хибно негативний результат. У разі сильної клінічної підозри повторюйте дослідження. У разі ураження нижніх дихальних шляхів дослідження аспірату з трахеї та бронхів має більшу діагностичну цінність. Швидкі тести (RIDT) на наявність антигену вірусу грипу характеризуються високою специфічністю (у середньому 98 %), але помірною чутливістю (50–60 %, вища у дітей, нижча у разі інфікування вірусом AH1N1), тому негативний результат не виключає грипу, особливо, якщо клінічна картина та епідеміологічні дані вказують на його підозру. Час очікування на результат тесту: традиційне культивування клітин 3–10 днів, швидке 1–3 дні, імунофлюоресцентний метод 1–4 год, ЗТ-ПЛР 1–6 год, RIDT <30 хв.

У зв’язку з пандемією COVID-19 доступність вірусологічних тестів зросла (напр., Combo-тести), тому їх виконання слід рішуче розглядати у госпіталізованих пацієнтів, у пацієнтів із підвищеним ризиком ускладнень, у пацієнтів із тяжким (ускладнення) або прогресуючим грипоподібним захворюванням чи з іншими показаннями до госпіталізації — результат дослідження впливає на спосіб лікування. Вірусологічне дослідження також показане у разі смерті для встановлення її причини.

Серологічні дослідження не мають суттєвого практичного значення.

Діагностичні критерії

1. Діагностування інфекції (лабораторно підтверджений грип): наявність позитивного результату вірусологічного дослідження є основою для встановлення діагнозу.

2. Протягом епідемічного сезону необхідно підозрювати грип у кожного пацієнта з гарячкою і симптомами з боку дихальної системи (біль у горлі, риніт та/або кашель), особливо у випадку повідомлення про контакт з людьми з респіраторними симптомами. На основі клінічної картини можна діагностувати лише т. зв. грипоподібне захворювання (багато мікроорганізмів викликають подібні симптоми).

3. Класифікація тяжкості захворювання:

Тяжкий випадок або ускладнення грипу (показання до госпіталізації) — окрім типових симптомів, також ≥1 із наступних станів:

1) захворювання нижніх дихальних шляхів (пневмонія) — клінічні симптоми (тахіпное та інші симптоми задишки, гіпоксія) та/або рентгенологічні ознаки;

2) симптоми з боку нервової системи — судоми (у т. ч. гіпертермічні), розлади свідомості та енцефалопатія, енцефаліт, вогнищевий неврологічний дефіцит, синдром Гійєна-Барре, гострий поперечний мієліт;

3) вторинні ускладнення, у т. ч. міокардит, ниркова недостатність, поліорганна недостатність, сепсис і септичний шок, рабдоміоліз;

4) загострення основного хронічного захворювання, у т. ч.: астми, ХОЗЛ, коронарної хвороби, хронічної серцевої, печінкової або ниркової недостатності, цукрового діабету;

5) інші, не згадані вище тяжкі стани, що вимагають госпіталізації;

6) будь-який симптом прогресування хвороби (→нижче).

Прогресуюча хвороба — поява «червоних прапорців» у пацієнтів, які вже раніше зверталися до лікаря з приводу неускладненого грипу. Погіршення стану пацієнта може розвинутись дуже швидко (напр., протягом 24 год); поява «червоних прапорців» є показанням до негайної верифікації способу лікування пацієнта, а у більшості випадків також до госпіталізації (→нижче, пункт 1–3).

«Червоні прапорці»:

1) суб’єктивні, об’єктивні та лабораторні симптоми недостатності систем дихання та кровообігу — задишка, ціаноз, кровохаркання, біль у грудній клітці, гіпотензія, зниження насичення гемоглобіну киснем (SpO2 <92 %);

2) симптоми, що вказують на ускладнення з боку ЦНС — порушення свідомості, втрата свідомості, патологічна сонливість, рецидивні або персистуючі напади судом, значна слабкість, парез або параліч;

3) симптоми тяжкого зневоднення — зниження активності, запаморочення і знепритомнення під час спроби вертикалізації, патологічна сонливість або знижений діурез;

4) лабораторні або клінічні симптоми триваючої вірусної інфекції або вторинного інвазивного бактеріального інфікування;

5) стійкість або рецидив високої гарячки чи інших симптомів через 3 дні від початку захворювання.

Диференційна діагноcтика

Застуда та інші вірусні респіраторні інфекції, включаючи COVID-19, бактеріальні респіраторні інфекції, включаючи пневмонію, гострий бактеріальний риносинусит, стрептококова ангіна, загострення ХОЗЛ або астми, інфекційний мононуклеоз, гостра ВІЛ-інфекція, гострий лейкоз, малярія, бабезіоз, сепсис.

Лікуваннявгору

Алгоритм дій →рис. 18.1-2 i рис. 18.1-3. Резюме принципів менеджменту хворого на грип →табл. 18.1-1.

Таблиця 18.1-1. Резюме менеджменту хворого на грип

Процедура	Стратегії
діагноз	ЗТ-ПЛР є найшвидшим і найбільш чутливим методом виявлення інфекції. Точність діагностичних експрес-тестів на антиген (RIDT) різна, а негативний результат не виключає грипу. Приймайте рішення про початок лікування на основі клінічної картини в контексті активності вірусу грипу на даній території.
противірусне лікування	Якщо є показання, рекомендується якомога раніше почати терапію озельтамівіром або занамівіром. Якщо перебіг захворювання тяжкий, розгляньте можливість пролонгованого лікування озельтамівіром (≥10 днів).
ГК	Не рекомендується рутинне застосування ГК у пацієнтів із первинною грипозною пневмонією. У таких хворих, а також у пацієнтів із септичним шоком, що потребують застосування вазопресорів, можна розглянути застосування низьких доз ГК.
інфекційний контроль	Стандартні запобіжні заходи та запобігання контакту з краплями респіраторного секрету. Під час процедур, що утворюють аерозоль цього секрету, слід використовувати фільтрувальні маски-респіратори (FFP2 або FFP3), засоби захисту очей, халати, рукавички та належну вентиляцію приміщень (природну або механічну).
НПЗП, антипіретики	Парацетамол п/о або ректально. Уникайте застосування ацетилсаліцилової кислоти в осіб віком <18 років через ризик розвитку синдрому Рея.
оксигенотерапія	Контролюйте SpO2 і підтримуйте >90 % (вагітні жінки 92–95 %) за допомогою носових канюль або лицевої маски. При тяжкому перебігу захворювання може знадобитися великий потік кисню (10 л/хв).
антибіотики	У разі пневмонії емпіричне лікування таке ж, як і при позалікарняній пневмонії (відповідно до актуальних клінічних настанов), до отримання результатів мікробіологічних досліджень (напр., 2–3 дні); потім за необхідності модифікація лікування залежно від медикаментозної чутливості збудника.
тактика дій у вагітних і жінок, що годують грудьми	Почніть лікування озельтамівіром якомога раніше. Немає даних про безпеку противірусних препаратів у дозах, вищих за стандартні. Переконайтеся, що антимікробні ЛЗ проти вторинних інфекцій безпечні для цієї групи пацієнтів. Уникайте використання НПЗП. Підтримуйте SpO2 в діапазоні 92–95 %. Під час хвороби та противірусної терапії не потрібно переривати грудне вигодовування (жінці слід дотримуватися правил гігієни: часто мити руки, носити одноразову маску при контакті з дитиною).
ГК — глюкокортикостероїди, НПЗП — нестероїдні протизапальні препарати, SpO2 — насичення киснем гемоглобіну артеріальної крові, вимірюване пульсоксиметром

Симптоматична терапія

1. Відпочинок у ліжку, пиття великої кількості рідини.

2. Антипіретики та анальгетики: парацетамол, НПЗП (напр., ібупрофен); не призначайте ацетилсаліцилову кислоту дітям та молоді до 18-річного віку (ризик розвитку синдрому Рея).

3. При необхідності: ЛЗ проти кашлю (в легших випадках — столова ложка меду перед сном), деконгестанти, ізотонічні або гіпертонічні розчини NaCl для інтраназального застосування.

4. ЛЗ загального застосування, такі як вітамін С та рутозид, не ефективні.

5. Хворого з дихальною недостатністю слід перевести до центру проведення екстракорпоральної мембранної оксигенації (ЕКМО).

Етіотропне лікування

1. Противірусні ЛЗ, активні виключно проти вірусу грипу:

1) інгібітори нейрамінідази (активні проти вірусів грипу А та В) — озельтамівір, занамівір і перамівір; Вони пригнічують залежне від нейрамінідази вивільнення дочірних вірусних частинок. Озельтамівір застосовують п/о, занамівір — інгаляційно, перамівір — в/в (разова доза).

2) балоксавір марбоксил — селективний інгібітор ендонуклеази вірусу грипу — пригнічує транскрипцію вірусної РНК, ефективний проти вірусів грипу А і В;

3) інгібітори М2 (активні лише проти вірусів грипу А) — амантадин і римантадин — не рекомендовані з огляду на повсюдну резистентність вірусів грипу A.

Штами вірусів сезонного грипу (за нечисленними виключеннями) є на даний час чутливими до інгібіторів нейрамінідази та інгібітораі ендонуклеази. Чим швидше розпочато противірусну терапію (оптимально протягом 24–48 год), тим вона ефективніша, тому при підозрі на грип серед груп ризику та тяжко хворих, не чекайте на лабораторне підтвердження інфікування.

2. Показання до лікування інгібіторами нейрамінідази або балоксавіром:

1) підозра на грип або підтверджений діагноз грипу у госпіталізованих хворих;

2) тяжкий, ускладнений або прогресуючий перебіг (критерії →вище) — якнайшвидше розпочніть лікування озельтамівіром. Якщо озельтамівір недоступний або його не можна застосувати, або у разі підтвердження резистентності штаму до цього ЛЗ → призначте занамівір або перамівір.

3) у разі клінічно обґрунтованої підозри або лабораторного підтвердження захворювання на грип у осіб із підвищеним ризиком тяжкого перебігу захворювання та ускладнень (→нижче) та мешканців лікувально-профілактичних закладів розпочати лікування якнайшвидше після появи симптомів, незалежно від їх тяжкості, бажано протягом 48 ч. У госпіталізованих пацієнтів і вагітних жінок препаратом вибору є озельтамівір.

Більшість хворих із легким або середньотяжким перебігом грипу за межами групи підвищеного ризику та пацієнтів, які звертаються в період регресу симптомів, не мусить отримувати противірусні ЛЗ, однак лікування може отримати користь. У процесі тривалого лікування озельтамівіром, особливо у пацієнтів із імунними порушеннями, може розвинутися резистентність до цього ЛЗ. Усі штами вірусу A/H1N1pdm09, резистентні до озельтамівіру, є чутливими до занамівіру і перамівіру.

3. Дозування та побічні ефекти:

1) озельтамівір п/о 75 мг 2 × на день (доза для осіб >40 кг маси тіла або >12 р.); стандартне лікування триває 5 днів. Якщо немає поліпшення після стандартного лікування → пролонгуйте лікування. У випадку хворих, які не можуть ковтати капсули, можна приготувати разову пероральну суспензію із вмісту капсули, відповідно до інструкції виробника. При нирковій недостатності із кліренсом креатиніну 11–30 мл/хв — зменште терапевтичну дозу до 30 мг 1 × на день. Побічна дія — нудота/блювання (менші, якщо препарат приймають під час їжі), транзиторні нейропсихіатричні симптоми (самоушкоджуюча поведінка та/або делірій);

2) занамівір (інгалятор сухого порошку) — рекомендовано 2 інгаляційні дози (2 × 5 мг) 2 × на день протягом 5 днів. Не можна застосовувати занамівір для інгаляцій шляхом небулізації (містить лактозу, яка може пошкодити небулайзер); протипоказаний у пацієнтів із хронічними захворюваннями легень (астма, ХОЗЛ) або серця. Побічні ефекти — бронхоспазм. У пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю немає необхідності змінювати дозу.

3) перамівір — можна застосовувати з віку 2-х років. Дозування, починаючи з віку 13 років: 600 мг у вигляді одноразової в/в інфузії протягом 15–30 хв; людям з порушеннями функції нирок дозу слід зменшити. Побічні дії: можлива нудота, блювання та діарея; іноді повідомлялося про тяжкі шкірні реакції (мультиформна еритема, синдром Стівенса-Джонсона) та транзиторні нейропсихіатричні розлади.

4) балоксавір — можна застосовувати з віку 12 років. Дозування в залежності від маси тіла: 40–79 кг — разова доза 40 мг, ≥80 кг — 80 мг. Побічні дії: найчастіше діарея, нудота, головний біль; іноді спостерігалися анафілактичний шок, кропив’янка, ангіоневротичний набряк і мультиформна еритема.

Стаціонарне лікування

Показане при тяжкому або прогресуючому перебігу грипу →вище.

1. Первинний огляд пацієнта:

1) у кожного пацієнта проводьте моніторинг SpO2, при пневмонії підтримуйте його значення >90 %, у деяких пацієнтів (напр., при вагітності, у дітей) в межах 92–95 % — може бути потрібна оксигенотерапія;

2) у випадку задишки виконайте РГ органів грудної клітки;

3) проведіть (aбo повторіть) дослідження щодо вірусу грипу (ЗТ-ПЛР). У заінтубованих пацієнтів для дослідження слід взяти вміст з носа і глотки, а також аспірат з трахеї. У випадку негативного результату у пацієнта зі значною клінічною ймовірністю інфікування повторюйте дослідження кожні 48–72 год;

4) часто оцінюйте стан пацієнта (може різко погіршитися).

2. Після поступлення пацієнта негайно розпочніть емпіричну терапію озельтамівіром (або іншим противірусним ЛЗ першого ряду, якщо у даному сезоні змінено рекомендації) — загалом, після появи ускладнень, які є показаннями до госпіталізації, потрібно його застосовувати >5 днів або ≥10 днів (або до часу ствердження на основі регресу клінічних симптомів та/або результатів вірусологічних досліджень, що реплікація вірусу вже припинилася). У випадку персистенції симптомів тяжкого перебігу грипу, незважаючи на лікування озельтамівіром, у пацієнта з підтвердженим інфікуванням вірусом грипу розгляньте занамівір або перамівір в/в.

3. Пневмонія (особливо тяжка) в ході грипу — крім противірусного лікування озельтамівіром призначте емпіричну антибіотикотерапію відповідно до рекомендацій для позагоспітальної пневмонії. Бактеріальну пневмонію у хворих на грип найчастіше спричиняють Staphylococcus aureus та пневмококи, але у кожному випадку проведіть стандартну бактеріологічну діагностику. Не рекомендується профілактичне застосування антибіотиків. Якщо клінічна оцінка та результати мікробіологічних досліджень, у пацієнта із лабораторно підтвердженим грипом, не вказують на бактеріальну інфекцію відмініть антибіотик.

4. За наявності показань (напр., ГРДС) — високопоточна киснева терапія або штучна вентиляція.

5. ГК: можуть знизити летальність дорослих пацієнтів з тяжкою пневмонією (у фазі «цитокінового шторму»), проте при лікуванні вірусної пневмонії рутинне використання не рекомендується у зв’язку з ризиком розвитку серйозних небажаних наслідків, у т. ч. опортуністичних інфекцій. У випадку септичного шоку, який вимагає застосування вазопресорних ЛЗ, розгляньте використання ГК у малих дозах →розд. 18.9.

Ускладненнявгору

1) пневмонія:

а) первинна грипозна — не спостерігається регрес симптомів грипу; ймовірно, друга після COVID-19, найчастіше вірусна причина пневмонії з тяжким перебігом під час епідемічного сезону грипу, може протікати як ГРДС;

б) вторинна бактеріальна, викликана Streptococcus pneumoniae, S. aureus або H. influenzae — в період регресу симптоматики грипу або у фазі реконвалесценції (повторна гарячка і посилення задишки, кашлю, слабкості);

2) стрептококова ангіна;

3) загострення супутнього хронічного захворювання;

4) рідко — менінгоеенцефаліт, енцефалопатія, поперечний мієліт, синдром Гійєна-Барре, міозит (в крайніх випадках із міоглобінурією та нирковою недостатністю), міокардит, перикардит, сепсис та поліорганна недостатність;

5) рідко (зазвичай у дітей) синдром Рея — часто пов’язаний із прийомом препаратів ацетилсаліцилової кислоти.

Фактори ризику тяжкого перебігу та ускладнень (у т. ч. госпіталізації та смерті):

1) вік ≥65 р. або <5 р. (особливо до 24 міс.);

2) вагітність (особливо ІІ та ІІІ триместр) та перші 2 тижні післяпологового періоду;

3) патологічне ожиріння (ІМТ ≥40 кг/м2);

4) деякі хронічні захворювання (незважаючи на вік): легень (напр., ХОЗЛ, астма, бронхолегенева дисплазія, муковісцидоз), серця (напр., коронарна хвороба, застійна серцева недостатність, але не ізольована гіпертензія), нирок, печінки, метаболічні (у т. ч. цукровий діабет), гематологічні (у т. ч. гемоглобінопатії), імунодефіцити (первинні, ВІЛ-інфекція, імуносупресивна терапія), неврологічні захворювання, які порушують функцію дихальної системи або евакуацію виділень із дихальних шляхів (напр., когнітивна дисфункція, дитячий церебральний параліч, посттравматичні пошкодження спинного мозку, хвороби, що протікають із судомами, нервово-м’язові захворювання).

Особливі ситуаціївгору

Вагітність і годування груддю

У вагітних жінок підвищений ризик ускладнень грипу, у т. ч. несприятливого закінчення вагітності (викидень, передчасні пологи, мертвонародження, загроза для життя плоду). У випадку обґрунтованої підозри або підтвердження грипу, забезпечте пацієнтку ретельним спостереженням та незалежно від тяжкості симптомів якнайшвидше застосуйте противірусну терапію ще до отримання результатів лабораторного дослідження. З анальгетиків та антипіретиків призначте парацетамол (ацетилсаліцилова кислота та НПЗП протипоказані при вагітності). Немає достатньої кількості даних щодо застосування під час вагітності озельтамівіру в дозі вищій, ніж 75 мг кожні 12 год. Жінки під час годування грудьми можуть безпечно продовжувати вигодовування під час лікування озельтамівіром та занамівіром (але повинні дотримуватися правил профілактики при контакті з дитиною: мити руки, надягати маску).

Профілактикавгору

Специфічні методи

1. Профілактичне щеплення →розд. 18.11.2.2 — основний метод профілактики.

2. Постконтактна хіміопрофілактика: озельтамівір (доза для людей >40 кг маси тіла п/о 75 мг 1 × на день; при нирковій недостатності з кліренсом креатиніну 11–30 мл/хв зменште профілактичну дозу до 30 мг кожні 48 год) або занамівір, якомога швидше після контакту з хворим на грип; рекомендовано в групах високого ризику (→ вище). Гомеопатичні препарати та вітамін С не ефективні.

Показання:

1) ліквідація епідемічного вогнища грипу в стаціонарному відділенні —хіміопрофілактика повинна охопити всіх пацієнтів відділення, де виявлено захворювання. Тривалість застосування озельтамівіру в епідемічному вогнищі:

а) протягом 7 діб з останнього дня госпіталізації у хворих, яких виписують додому;

б) протягом ≥14 днів від підтвердження епідемічного вогнища та до 7 днів від появи симптомів у останнього пацієнта з епідемічного вогнища;

2) в амбулаторних умовах — особи, які належать до груп ризику тяжкого перебігу грипу, які мають ризик захворіти через перебування в одній кімнаті з хворим, розмова обличчям до обличчя або контакт із виділеннями з дихальних шляхів хворого, а також у співмешканців осіб із груп ризику тяжкого перебігу грипу. Тривалість застосування озельтамівіру — 5 днів. Хіміопрофілактику слід починати якомога раніше; не призначати, якщо після експозиції минуло >48 годин.

Хіміопрофілактику застосовують незалежно від попередньої вакцинації.

Неспецифічні методи

1. Ізоляція пацієнтів: протягом 7 днів від появи симптомів або — якщо вони тривають довше — 24 год після припинення гарячки та гострих респіраторних симптомів. У цей період хворі на неускладнений грип повинні залишатися вдома та обмежити контакти з оточуючими до необхідного мінімуму. Пацієнтам з імунодефіцитом необхідна більш тривала самоізоляція.

2. Засоби індивідуального захисту:

1) гігієна рук — під час сезону грипу, і особливо у випадку близького контакту з хворим на грип (напр., вдома, на роботі, в лікарні, поліклініці) часте (10 × на день протягом 20 с) миття рук водою з милом або краще дезінфекція засобом на основі спирту): після кожного контакту з пацієнтом, користування туалетом, перед їжею або дотиком ділянки рота та носа, після повернення додому, після туалету носа або закривання рота під час чхання та кашлю;

2) Необхідно носити лицеву маску (бажано маску FFP2) у ситуаціях близького контакту з пацієнтом (до 1,5–2 м). Маску також повинен носити пацієнт із грипом, щоб зменшити ризик зараження інших. Маски потрібно часто (принаймні кожні 4 год) змінювати на нові, а використані викидати у смітник. Не рекомендується носити маску з профілактичною метою на свіжому повітрі здоровим людям. Під час медичних процедур на дихальних шляхах, в ході яких утворюється аерозоль виділень дихальної системи (напр., бронхоскопія, відсмоктування виділень з дихальних шляхів і т. п.) необхідно носити фільтруючі маски-респіратори (FFP2 або FFP3), а також захисні окуляри, халат і рукавички.

3) Інші правила гігієни під час епідемічного сезону грипу: слід прикривати рот одноразовим носовичком під час кашлю та чхання, потім викинути його у смітник та старанно помити руки (у випадку відсутності одноразового носовичка, рекомендується прикривати рот передпліччям, а не долонею); уникати контакту з іншими особами обличчям до обличчя; уникати натовпу; уникати доторкування немитими руками рота, носа та очей; часто ретельно провітрювати приміщення.

Обов’язок повідомлення РСЕС:

лише випадки, підтверджені вірусологічним дослідженням