Ми прагнемо й надалі безкоштовно надавати цей тип контенту. На жаль, коштів на це більше немає.
Без Вашої допомоги нам доведеться закрити проект до кінця 2024 року.
Зробіть пожертвуУ хворих, які перенесли інфаркт міокарда, шлуночкові порушення ритму виникають досить часто — найчастіше спостерігається одиночна шлуночкова екстрасистолія. За умов сучасного реперфузійного лікування інфаркту міокарда у серцевому м’язі рідше утворюється субстрат для розвитку ШТ. Виникнення сШТ може бути суттєвою клінічною проблемою. Причини: значуща післяінфарктна дисфункція лівого шлуночка (найчастіше), аневризма лівого шлуночка, післяінфарктний рубець, активна ішемія (пароксизмальна поліморфна ШТ).
КЛІНІЧНА КАРТИНА ТА типовий перебіг
Більшість епізодів нсШТ не викликають суттєвих симптомів, навіть в осіб із дисфункцією лівого шлуночка. Водночас, пароксизми сШТ, особливо з відносно швидким ритмом (>150–170/хв) та пошкодженням лівого шлуночка → серйозні гемодинамічні наслідки у вигляді гіпотензії, коронарного болю, серцевої недостатності, синкопе або зупинки кровообігу (ШТ може трансформуватися у ФШ). ШТ може також протікати зі стабільною гемодинамікою. Якщо причина ШТ не є минуча (наприклад, у випадку виникнення пароксизмів на 1–2-гу добу гострого періоду інфаркту міокарда) або оборотна (напр. гіпокаліємія), то напади ШТ можуть повторюватися.
ЕКГ →рис. 2.1-1. Необхідно встановити, чи причиною епізоду ШТ не є електролітні розлади, гострий період інфаркту міокарда, гостра ішемія міокарда, або аритмогенні ефекти застосування ЛЗ.
1. Невідкладна терапія →розд. 2.6.1 і табл. 2.6-3.
2. Тривале лікування
1) оптимізація лікування ІХС — коронарна реваскуляризація, лікування дисфункції лівого шлуночка чи серцевої недостатності (→розд. 2.19); кожний хворий повинен отримувати β-блокатор, ІАПФ і статин;
2) імплантація ІКД — у хворих із симптомною серцевою недостатністю (ФК NYHA II або III), з ФВЛШ ≤35 %, які отримують оптимальну фармакотерапію і у яких прогнозована виживаність задовільної якості становить >1-го року. Примітка: оцінка ризику РСС в ранньому постінфарктному періоді (>48 год від початку хвороби) є складною. Не рекомендується профілактична імплантація ІКД у пацієнтів з порушенням функції лівого шлуночка в перші тиж. після інфаркту міокарда; в цей час можна розглянути застосування зовнішнього дефібрилятора. Функцію лівого шлуночка оцініть перед випискою з лікарні та через 6–12 тиж., і лише тоді прийміть рішення, чи є необхідною імплантація ІКД з метою первинної профілактики РСС. У разі ФВ ЛШ 36–40 % і супутніх синкопе або нсШТ рішення про необхідність імплантації ІКД приймається на основі результату програмованої шлуночкової стимуляції.
3. Хворі з ІКД і численними рецидивними пароксизмами ШТ, особливо у формі «електричного шторму»: обґрунтованим є тривале застосування аміодарону (бажано у поєднанні з β-блокатором). Дозування ЛЗ →табл. 2.6-4. Якщо симптомна мономорфна ШТ рецидивує або є спрацьовування ІКД з приводу мономорфної ШТ, незважаючи на тривалу терапію аміодароном, рекомендується абляція, а не інтенсифікація антиаритмічної терапії. Розгляньте доцільність абляції, якщо цей тип ШТ рецидивує, незважаючи на застосування β-блокатора або соталолу. Ви також можете розглянути абляцію до або відразу після імплантації ІКД, щоб зменшити кількість епізодів ШТ і спрацьовування ІКД. Якщо ШТ є гемодинамічно прийнятною і ФВ ЛШ становить ≥40 %, розгляньте абляцію як альтернативу ІКД, за умови, що процедура виконується в центрі з великим досвідом подібних втручань.