Легеневі еозинофілії

Гетерогенна група захворювань, які характеризуються нагромадженням еозинофілів у легеневих альвеолах та інтерстиціальній тканині легень.

1. Еозинофілія при паразитарних інвазіях: спостерігається найчастіше при інвазіях гельмінтами, які на певній стадії розвитку мігрують через легені (аскарида людська, вугриця кишкова, анкілостома), що інколи спричиняє кашель, риніт, відсутність апетиту, нічні потіння, незначне підвищення температури тіла, рідше — свистяче дихання і задишку; окрім цього у периферичній крові виявляється еозинофілія. Личинки паразитів слід шукати у харкотинні. Яйця гельмінтів у калі можна виявити лише через кілька тижнів після зараження. Еозинофілію у периферичній крові можуть спричинити також гельмінти, які паразитують у крові або у тканинах (токсокара, трихінела та цестоди).

2. Алергічний бронхолегеневий аспергільоз: характеризується наявністю еозинофільних інфільтратів у легеневій тканині (найчастіше у хворих на бронхіальну астму, рідше — муковісцидоз), спричинених підвищеною чутливістю на антигени Aspergillus fumigatus при інфікуванні бронхів. Можливий перебіг: гостра форма → ремісія → загострення → стероїдозалежна астма → дифузний пневмофіброз і бронхоектази. Симптоми гострої форми: посилення симптомів астми і кашель, інколи — підвищення температури тіла; інколи — відкашлювання коричневих «пробок». РГ грудної клітки: альвеолярна консолідація, інколи — лінійні затемнення. Інфільтрати можуть з’являтися повторно на тому самому або іншому місці. Характерною ознакою хронічних змін є проксимальні бронхоектази. Діагностика: базується на наявності 6 з 7 критеріїв:

1) атопічна бронхіальна астма або муковісцидоз;

2) еозинофілія периферичної крові >1000/мкл;

3) позитивні шкірні тести з алергенами A. fumigatus;

4) позитивна реакція преципітації з алергенами A. fumigatus;

5) підвищений вміст загального IgE або специфічних до A. fumigatus IgE;

6) легеневі інфільтрати;

7) проксимальні бронхоектази.

Диференційна діагностика: інші легеневі еозинофілії, криптогенна організуюча пневмонія, еозинофільні васкуліти, особливо, еозинофільний гранулематоз із васкулітом (Черджа-Стросc). Лікування: під час загострень преднізон п/о 0,5 мг/кг. У випадках рецидивуючих загострень або прогресуючого ураження легень: тривала кортикостероїдна терапія. У разі недостатньої відповіді на ГК застосуйте ітраконазол п/о 200 мг 1 × на день.

3. Хронічна еозинофільна пневмонія: етіологія невідома. Найчастіше спостерігається у жінок середнього віку. У 1/3 випадків поєднується з бронхіальною астмою. Симптоми: підвищення температури тіла, нічні потіння, кашель, втрата маси тіла. При РГ грудної клітки: альвеолярна консолідація у периферичних відділах легень, локалізація якої не відповідає топографії легеневих сегментів, у 25 % випадків мігруюча. Зазвичай еозинофілія у крові, завжди значна еозинофілія рідини, отриманої при БАЛ. Діагностика: клінічна картина + еозинофілія; потреба у хірургічній біопсії легень виникає рідко. Лікування: преднізон 0,5 мг/кг/добу впродовж 2 тиж., надалі — 0,25 мг/кг/добу; стан покращується, зазвичай, протягом 24 год; продовжуйте лікування протягом 6 міс., поступово зменшуючи дозу.

4. Гостра еозинофільна пневмонія: етіологія невідома. Симптоми: гарячка, задишка, міалгії та плевральний біль. Дихальна недостатність, зазвичай, розвивається впродовж 1–5 днів, виникає потреба у допоміжній вентиляції легень. РГ грудної клітки: спочатку легкі дифузні інтерстиціальні зміни, які швидко прогресують (інколи в інтервалі від кількох годин до 2 днів) до дифузних ділянок альвеолярного ущільнення. У більшості хворих виявляється рідина у плевральній порожнині. Дуже виражена еозинофілія отриманої при БАЛ рідини та плевральної рідини; кількість еозинофілів у периферичній крові може не змінюватися. Діагностика: клінічна картина і значна еозинофілія рідини з БАЛ. Обов’язково слід виключити вірусну пневмонію, гостру інтерстиціальну пневмонію і ГРДС (ARDS). Лікування: метилпреднізолон в/в 125 мг кожні 6 год аж до ліквідації дихальної недостатності, у подальшому — преднізон п/o 40–60 мг/добу впродовж 2–4 тиж.

5. Еозинофільний бронхіт: його інколи зараховують до легеневих еозинофілій, однак не являє собою інтерстиціальної хвороби; характеризується хронічним кашлем, в індукованому мокротинні виявляють >3 % еозинофілів. Гіперреактивність бронхів не спостерігається. Лікування: інгаляційні ГК.

6. Інші: хронічний еозинофільний лейкоз →розд. 15.9, еозинофільний гранулематоз із васкулітом (Черджа-Стросc) →розд. 16.8.4.